Єдиний унікальний номер 233/2935/15-к
Номер провадження 11-кп/775/362/2018
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 квітня 2018 року м. Бахмут
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора, захисника та представника УМВС України в Полтавській області на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2017 року відносно ОСОБА_7 ,
В С Т А Н О В И Л А:
Вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2017 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кочубеївка Чутівського району Полтавської області, громадянина України, яки мешкає у АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим та засуджено за ст. ст. 115 ч. 1, 128, 365 ч. 2 КК України до дванадцяти років позбавлення волі із позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком на три роки, задоволений цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 29052 грн. та моральної шкоди у розмірі 500000 грн. Стягнуто з обвинуваченого процесуальні витрати у розмірі 700 грн. Вирішено долю речових доказів.
Згідно вироку обвинувачений, будучи працівником правоохоронного органу, 17.12.2014 року, приблизно о 06:30, безпосередньо виконуючи свої службові обов`язки, ніс службу на блокпосту МВС України М-09, розташованому при в`їзді до м. Костянтинівка Донецької області з боку вулиці Мірошніченко, здійснював контрольно-пропускний режим осіб та транспорту, що рухалися в напрямку м. Костянтинівка Донецької області. Діючи з прямим умислом на заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_9 , на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, під час перевірки документів та спілкування з пасажиром ОСОБА_9 , обійшов автомобіль ВАЗ 2113 державний реєстраційний номер НОМЕР_1 зі сторони його передньої частини, під керуванням ОСОБА_10 , в салоні якого в якості пасажирів на передньому пасажирському сидінні знаходився ОСОБА_9 , на задньому ОСОБА_11 , привів ввірений йому по службі автомат «АК-74» калібру 5,45 мм заводський номер НОМЕР_2 у бойову готовність шляхом зняття його із запобіжника та досилання патрону в патронник, після чого здійснив один постріл в шию ОСОБА_9 , від якого той помер.
Здійснюючи умисний постріл в сторону ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , діючи неумисно відносно завдання тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , не передбачав можливості настання наслідків у виді спричинення вогнепального поранення ОСОБА_10 , хоча будучи працівником органів внутрішніх справ, мав теоретичні знання та практичні навички поводження із вогнепальною зброєю і, розуміючи небезпечність наслідків здійсненого ним пострілу із ввіреного автомату «АК-74» калібру 5,45мм, повинен був і міг їх передбачати, що після пострілу куля може пройти скрізь шию ОСОБА_9 та спричинити поранення ОСОБА_10 , який в момент пострілу знаходився на сидінні водія автомобіля ВАЗ 2113 за ОСОБА_9 по відношенню до обвинуваченого. Внаслідок чого ОСОБА_10 було заподіяне наскрізне вогнепальне кульове поранення та спричинено тяжкі тілесні ушкодження.
Крім того, за вказаних обставин, ОСОБА_12 , будучи працівником правоохоронного органу та безпосередньо виконуючи свої службові обов`язки, діючи умисно, перевищив свої службові повноваження, грубо проігнорувавши вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, п. 1 ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України, п. 2, 3, 5, 6 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про міліцію», п. 1-3 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», п. п. 9.1, 9.5, 9.6 Інструкції із заходів безпеки при поводженні із вогнепальною зброєю, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 657, якими регламентовані порядок застосування зброї та права осіб в районі проведення антитерористичної операції, здійснив з ввіреної йому зброї постріл, що явно виходило за межі наданих йому повноважень.
На вказане рішення прокурор, захисник та представник цивільного відповідача подали апеляційні скарги.
В апеляційних скаргах:
- прокурор, просить вирок суду скасувати та призначити обвинуваченому покарання за ст. ст. 115 ч. 1, 128, 365 ч. 2 КК України у виді 15 років позбавлення волі з позбавлення права обіймати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки.
- захисник, просить вирок суду скасувати та закрити провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Вказує, що під час нового розгляду судом не виконано вимоги ч. 3 ст. 415 КПК України. Протоколи слідчих експериментів за участю обвинуваченого, потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 є недопустимими доказами, оскільки відсутні оригінальні примірники відеозаписів цих слідчих дій. Крім того, відомості, зафіксовані у протоколі слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 не відповідають даним зафіксованим на відеозаписі цієї слідчої дії. Визнавальні свідчення обвинувачений надав під тиском органу досудового розслідування. Постанови про закриття провадження є незаконними та необґрунтованими. Свідок ОСОБА_13 не мав законних підстав використовувати автомобіль ВАЗ 211340, 16 - 17 грудня 2014 року. Суд безпідставно визнав обвинуваченого винуватим у вчиненні інкримінованих злочинів, оскільки у нього не було умислу на вбивство ОСОБА_9 . Пояснення свідка ОСОБА_11 та потерпілого ОСОБА_10 є неправдивими та суперечать встановленим обставинам щодо механізму вчинення обвинуваченим пострілу. Не визначено відстань з якої був здійснений постріл. Розташування трупа на місці події свідчить про те, що він якимсь чином намагався рухатись, тобто ОСОБА_9 не помер від отриманого вогнепального поранення. Під час досудового розслідування та судового розгляду не встановлено місця та часу настання його смерті. Висновки суду про те, що обвинувачений здійснив постріл з належного йому автомата АК 74 не підтверджені жодними доказами. Під час судового провадження ОСОБА_7 не одноразово та безпідставно продовжували запобіжний захід у виді тримання під вартою, що свідчить про упереджене обвинувальне ставлення суду до його особи.
- представник цивільного відповідача просить вирок суду скасувати та відмовити потерпілій у задоволенні її позовних вимог до УМВС України в Полтавській області. Вказує, що вони не є належним відповідачем по справі. Завдана діями службових осіб матеріальна шкода відшкодовується державою, а моральна, особою, що вчинила злочин.
Потерпіла надала заперечення, в якому зазначає про безпідставність та необґрунтованість апеляційних скарг захисника та представника цивільного відповідача.
Заслухавши суддю доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів зазначає наступне.
Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 115 ч. 1, 128 КК України при викладених у вироку фактичних обставинах, підтверджені сукупністю зібраних у встановленому законом порядку доказами, перевіреними у суді та наведеними у вироку.
Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 06 березня 2015 року та фототаблиці до нього, ОСОБА_7 в присутності захисника ОСОБА_14 та понятих вказав, що 17 грудня 2014 року приблизно о 6:30, коли ОСОБА_15 закінчив перевірку потерпілих та пішов, він їх не відпустив та почав перевіряти їх повторно. Коли почав нахилятися до середини автомобіля, з боку переднього пасажирського сидіння, відбувся самовільний постріл з автомату, внаслідок якого було вбито ОСОБА_9 та поранено ОСОБА_10 . Вказав, що постріл відбувся з необережності.
Зазначена слідча дія відповідає вимогам кримінального процесуального закону. Жодних скарг чи зауважень не містить. Знайомство або спільне місце роботи в минулому прокурора та захисника не можуть бути підставою для їх відводу та визнання недопустимим цього доказу. Жодні відомості, які б свідчили про зацікавленість захисника ОСОБА_14 або неналежне виконання ним своїх професійних обов`язків суду надано не було.
Тому, колегія суддів вважає, що доводи захисника щодо недопустимості цього доказу не є слушними.
Разом з тим, під час перевірки на відповідність вимогам КПК протоколу слідчого експерименту від 23 квітня 2015 року, за участю обвинуваченого та захисників ОСОБА_14 та ОСОБА_16 суд безпідставно не взяв його до уваги, вказавши, що неможливо перевірити цей доказ на достовірність, оскільки обвинувачений не підтвердив правдивість даних, що він містить.
При перевірці цього доказу колегія суддів, встановила, що він відповідає вимогам кримінального процесуального закону, жодних скарг чи зауважень не містить, тому не визнання обвинуваченим наданих ним під час цієї слідчої дії показань не свідчить про їх недостовірність, а лише вказує на відсутність послідовної позиції сторони захисту та спроби перекручування фактичних обставин справи, що викликано бажанням обвинуваченого уникнути кримінальної відповідальності.
Зокрема, 06 березня 2015 року під час слідчого експерименту за участю захисника ОСОБА_14 обвинувачений вказує на необережність здійсненого пострілу, під час слідчого експерименту 23 квітня 2015 року за участю вже двох захисників ОСОБА_14 та ОСОБА_16 також підтримує надані попередньо свідчення та зазначає, що загиблий схопив його за дуло автомата, що і спричинило постріл. Відповідно в судовому засіданні взагалі не визнав свою вину.
Таким чином, участь захисника ОСОБА_14 під час першого слідчого експерименту, зміна наданих пояснень, яка не вплинула на їх суть, під час другого слідчого експерименту за участю вже двох захисників, жодним чином не вказують на наявність тиску з боку слідства, порушення його права на захист, а отже не спростовують достовірність наданих обвинуваченим свідчень.
Крім того, колегія суддів вважає, що судом в достатній мірі перевірено та спростовано доводи обвинуваченого про застосування до нього недозволених методів ведення слідства. Доводи захисника про те, що він оскаржив постанови про закриття провадження в апеляційній скарзі під час попереднього розгляду кримінального провадження є безпідставними, оскільки КПК передбачає можливість самостійного оскарження цих постанов під час досудового розслідування у кримінальному провадженні саме за фактом застосування недозволених методів. Крім того, не повідомлення стороні захисту факту внесення відомостей до ЄРДР, за яким ОСОБА_7 був потерпілим також не свідчить про порушення його права на захист.
Жодних відомостей, які б підтвердили версію сторони захисту про здійснення тиску на обвинуваченого матеріали провадження не містять, тому колегія суддів вважає цю версію надуманою та такою, що також викликана прагненням уникнути кримінальної відповідальності.
Таким чином, обидва протоколи слідчих експериментів за участю обвинуваченого є належними та допустимими доказами у кримінальному провадженні.
Слід зазначити, що доводи захисника щодо використання макету автомату під час слідчого експерименту 06 березня 2015 року є також безпідставними та не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки КПК не зобов`язує орган досудового розслідування використовувати під час відтворення обстановки злочину речові докази, або іншу зброю, яка має відповідати модифікації знаряддя злочину. Крім того, вказівка у протоколі, що автомат є аналогічним не свідчить про недопустимість цієї слідчої дії, оскільки жодним чином не впливає на її результат.
Крім того, колегія суддів зазначає, що винуватість обвинуваченого не ґрунтується лише на його викривальних показаннях, а підтверджена сукупністю всіх доказів по справі, які достовірно та поза розумним сумнівом свідчать про доведеність факту вбивства ОСОБА_17 та поранення Чаплянського за вказаних у вироку обставинах саме ОСОБА_7 .
Під час слідчих експериментів, потерпілий та свідок ОСОБА_13 на місці показали механізм та обставини вчинення вбивства ОСОБА_9 та отримання ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень. Зокрема зазначили, що постріл здійснив військовослужбовець, який повторно перевіряв їх автомобіль, попередньо привівши автомат в бойову готовність, відстань між дулом та Скрипкою була приблизно 70 сантиметрів, за автомат ОСОБА_7 ніхто не смикав. Військовослужбовці були в балаквалах.
Надані ними пояснення є чіткими та послідовними на всіх стадіях кримінального провадження та не викликають сумніву. Неповідомлення представникам ЗМІ, з якими свідок спілкувався після події, всіх відомих обставин вчинення злочину, не вказує на надуманість наданих ним органу досудового розслідування та суду пояснень, оскільки він в той час не був попереджений про кримінальну відповідальність, тому ці доводи є лише безпідставним припущенням захисника.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснив, що 17 листопада 2014 року саме він зупинив автомобіль, з потерпілими, провів його огляд, після чого відпустив та пішов оглядати інші, проте автомобіль не поїхав, а залишився стояти. Поруч з ним був ОСОБА_7 , чи був ще хтось біля автомобіля, він не пам`ятає.
Тобто, військовослужбовцем, який проводив повторну перевірку потерпілих та в подальшому вбив ОСОБА_17 і ранив Чаплянського був саме ОСОБА_7 .
Під час допиту в судовому засіданні, будучи попередженим про кримінальну відповідальність, свідок ОСОБА_18 пояснив, що точно не пам`ятає надані під час службового розслідування показання, але зазначив суду, що вони є достовірними.
Так, в ході проведення службового розслідування, свідок ОСОБА_18 власноручно надав детальні письмові пояснення, згідно яких 17 грудня 2014 року ОСОБА_7 сказав йому, що він вистрелив, але з чого він здійснив постріл і коли це було, він не повідомив.
Крім того, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 пояснив, що під час утримання в камері слідчого ізолятора, від ОСОБА_7 йому стало відомо, що той стріляв у машину з Полтавської області.
Відповідно до вимог ст. 94 КПК України наведені вище докази є належними, допустимими та достовірними, узгоджуються між собою та є достатніми, а у своїй сукупності беззаперечно свідчать про здійснення пострілу в потерпілих саме ОСОБА_7 .
Обговорюючи доводи захисника щодо відсутності впізнання ОСОБА_7 свідком та потерпілим, колегія суддів зазначає, що слідчий у своїй діяльності є процесуально незалежним і самостійно визначає об`єм необхідних для доведення вини доказів, а тому вони не є слушними. Крім того, обвинувачений під час вчинення злочину знаходився в балаклаві та його обличчя зазначені особи не бачили.
Відеозапис слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 дійсно не відповідає за своїм змістом тексту відповідного протоколу в частині уточнення про те, що чоловік у військовій формі привів автомат у бойове положення перед пострілом, проте цей факт жодним чином не впливає на достовірність показань цього свідка та не спростовує цих уточнень, оскільки такі свідчення надавав і обвинувачений і свідок ОСОБА_11 . Дана суперечність жодним чином не вплинула та не могла вплинути на висновки суду.
Що стосується допустимості відеозаписів слідчих експериментів, то камера є засобом технічної фіксації, а не оригінальним примірником носія інформації. Так, саме копія інформації, знятої з засобу технічної фіксації є оригінальним примірником технічного носія інформації, а тому доводи захисника про порушення органом досудового розслідування вимог ст. 107 КПК України також є безпідставними.
Повідомлені ОСОБА_10 та ОСОБА_11 дані про відстань між дулом автомата та шиєю померлого ОСОБА_9 є їх суб`єктивним сприйняттям цієї відстані та з огляду на нестандартну обстановку, не виключають можливість добросовісної помилки у їх приблизних розрахунках, та не суперечать висновкам експертиз, згідно яких порохові сліди при пострілі залишаються на об`єкті ураження на відстані 75 100 сантиметрів, тому доводи сторони захисту у цій частині також не є слушними.
Згідно висновків експертиз наведених у вироку, вогнепальні поранення ОСОБА_9 та ОСОБА_10 утворились за обставин, вказаних всіма учасниками під час слідчих експериментів, зокрема і обвинуваченим. Отримані ОСОБА_9 ушкодження перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням його смерті та навіть при своєчасно наданій медичній допомозі є смертельними.
Самовільний постріл з автомату експертами виключається. Наявні в автомобілі потерпілих плями крові належать ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Зазначені висновки, зроблені особами, які повністю відповідають критеріям визначеним для судових експертів вимогами КПК та Закону України «Про судову експертизу», вони мають необхідний професійний досвід та фахову спеціалізацію, тому суд прийшов до правильного висновку про допустимість та достатність цих доказів.
Враховуючи викладене, колегія суддів не приймає доводи захисника щодо необґрунтованості експертиз, зокрема щодо неправильних розрахунків метричного критерію відстані знаходження порошинок, при пострілі, оскільки жодні відомості про те, що він є фахівцем у цій галузі і наділений повноваженнями спростувати висновки експертів, в матеріалах провадження та наданих документах відсутні, а тому є лише його припущенням.
Крім того, отримані за результатами експертиз відомості щодо неможливості самовільного пострілу автомата, спростовують версію обвинуваченого щодо випадковості цих дій.
Під час досудового розслідування та розгляду в суді ОСОБА_10 та ОСОБА_11 неодноразово зазначали порядок своїх дій після подій на блокпосту та вказівки ОСОБА_7 їхати, тому доводи щодо не виявлення трупу Скрипки за місцем вбивства не заслуговують на увагу, оскільки спростовані не тільки поясненнями цих осіб, але і сукупністю вищенаведених доказів.
Щодо не встановлення зброї з якої було здійснено постріл, відсутність можливості ідентифікувати фрагмент оболонки кулі та відстані з якої він був зроблений, які захисник вважає недоведеними та суперечливими, а також не проведення експертизи зброї ОСОБА_7 , колегія суддів зазначає наступне.
Саме з метою усунення допущених у висновках експертів суперечностей була проведена комісійна судово медична експертиза, згідно висновків якої пошкодження на одежі і трупі скрипки утворились від кулі калібру, в межах 5-6 мм. З неблизької дистанції, тобто поза межами дії факторів близького пострілу (зона дії порохових газів, зона дії зерен пороху та металевих частин), а саме більше 75-100 сантиметрів. Пошкодження на тілі та одязі є складовими єдиного раньового каналу кульового пострілу.
Експертиза зброї належної ОСОБА_7 не була проведена на предмет її відповідності фрагменту кулі, знайденої в одязі Чаплянського, оскільки наявних на ній ознак не достатньо для такої ідентифікації, проте з урахуванням сукупності вищенаведених доказів цей факт не свідчить про неповноту судового розгляду та не спростовує вину обвинуваченого.
Жодних відомостей, які б свідчили, що внаслідок отриманого ОСОБА_17 поранення його кров фонтанувала та з відстані пострілу мала потрапити на одяг обвинуваченого матеріали даного провадження не містять та не надані стороною захисту, яка відповідно до ст. 22 КПК України має рівні права на збирання доказів зі стороною обвинувачення, тому відсутність таких слідів на одязі, вилученому у ОСОБА_7 повністю узгоджується з встановленими обставинами злочину.
Відсутність недостачі бойових припасів зданих ОСОБА_7 також не спростовує наведених висновків суду про його винуватість у вчиненні злочину, оскільки загальновідомим є той факт, що в 2014 році, в зоні проведення АТО, належного контролю та обліку цих матеріальних цінностей не проводилось.
Також, колегія суддів не приймає, як доказ невинуватості обвинуваченого у смерті ОСОБА_17 наведені захисником припущення, зроблені з протоколу огляду місця події за місцем виявлення трупу, оскільки вони спростовані висновком експерта, згідно якого, навіть своєчасна медична допомога не врятувала б життя потерпілого. Це свідчить про достовірність показань вказаних свідка та потерпілого стосовно часу смерті ОСОБА_17 .
За таких обставин, зміни положення тіла під час вказаної слідчої дії не мають суттєвого значення для вирішення по суті та в будь якому випадку не спростовують винуватість обвинуваченого. З цих же під став не є суттєвою не можливість виявлення відповідності між вилученим фрагментом кулі та автоматом ОСОБА_7 .
Вирішуючи питання про характер та спрямованість дій обвинуваченого, слід зазначити, що будучі працівником правоохоронного органу, він безумовно знав, як поводитись зі зброєю та розумів, що постріл у шию призведе до тяжких наслідків у виді смерті потерпілого та бажав їх настання.
Крім того, сукупністю досліджених доказів підтверджено, що перед виконанням пострілу він привів автомат у бойову готовність, що беззаперечно свідчить про реальність наміру застосувати зброю. Доводи захисника щодо прицільності пострілу є безпідставними, оскільки обвинувачений здійснив лише один постріл, в життєво важливу частину тіла, а саме в шию, що підтверджує наявність у нього умислу саме на вбивство ОСОБА_17 та правильність кваліфікації його дій.
Що стосується автомобіля потерпілих, то встановлення правових підстав його використання не є предметом розгляду в цьому провадженні та жодним чином не впливає на висновки суду щодо вини обвинуваченого у вчиненні вбивства ОСОБА_17 та пораненні Чаплянського.
Колегія суддів зазначає, що порання ОСОБА_10 є похідним від вбивства ОСОБА_9 , оскільки спричинено однією кулею, а тому сукупність наведених вище доказів свідчить та стосується доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину передбаченого ст. 128 КК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що кожен з вищенаведених доказів відповідає критеріям належності, допустимості, повністю узгоджуються між собою та у своїй сукупності є достатніми для обґрунтованого висновку про винуватість обвинуваченого у вчиненні злочинів передбачених ч. 1 ст. 115, ст. 128 КК України.
Під час нового розгляду суд першої інстанції усунув порушення наведені в ухвалі апеляційного суду та не допустив істотних суперечностей у своїх висновках, в частині вирішення питання щодо винуватості обвинуваченого у вчиненні вказаних злочинів, які б неможливо було усунути в суді апеляційної інстанції.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд прийшов до передчасного висновку про наявність в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, оскільки обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього злочину є заподіяння шкоди матеріального характеру.
В рішенні № 5-99кс16 Верховний суд України зазначає, що Законом України від № 1261-VII було викладено в новій редакції пункти 3 і 4 примітки до статті 364 КК, у яких містяться нормативні визначення для складів злочинів у сфері службової діяльності.
До набрання чинності Законом № 1261-VII, ознака «істотна шкода» у складах злочинів, передбачених статтями 364-367 КК, розумілась як така, що охоплює і суспільно небезпечні наслідки у вигляді майнової шкоди, і наслідки у вигляді шкоди немайнової. Так, законодавець вживав у пункті 3 примітки статті 364 КК формулювання «якщо істотна шкода полягала (полягає) у заподіянні матеріальних збитків». Сполучник «якщо» прямо вказував на можливість заподіяння істотної шкоди у вигляді, відмінному від матеріальних збитків.
З набранням чинності Законом № 1261-VII виклад пункту 3 примітки статті 364 КК зазнав змін, оскільки законодавець уже не використовує у нормативних визначеннях ознаки «істотна шкода» сполучник «якщо» і тому чинна редакція цього положення охоплює майнову шкоду, яка досягла розміру, що у 100 (сто) і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Інкримінований злочин був вчинений у 2014 році.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про державний бюджет на 2014 рік» місячний прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2014 року встановлено у розмірі 1218,00 грн.
Отже, враховуючи норми підпункту 169.1.1 пункту 169.1. ст. 169, пункту 5 підрозділу 1 розділу XX ПК України податкова соціальна пільга складає 609,00 грн. (1218,00* 50% = 609,00).
Таким чином, істотна шкода, як кваліфікуюча ознака діяння передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України у 2014 році має дорівнювати 609*100 = 60900 грн.
Як встановлено з матеріалів провадження, майнова шкода, завдана протиправними діями обвинуваченого складає 29052 грн. За таких обставин, в діях обвинуваченого відсутній склад злочину передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, в зв`язку з чим, вирок в цій частині підлягає скасуванню, а кримінальне провадження закриттю в зв`язку з відсутністю в діях обвинуваченого складу злочину.
Що стосується покарання, призначеного ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115, ст. 128 КК України, то воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Підстави для його посилення або пом`якшення відсутні, не зважаючи на закриття кримінального провадження за ч. 2 ст. 365 КК України, оскільки фактичні обставини справи та наслідки вчиненого ОСОБА_7 злочину, один з яких є особливо тяжким свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, а тому призначене покарання є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому вимоги прокурора про постановлення нового вироку та посилення покарання є безпідставними.
При вирішенні питання щодо цивільного позову потерпілої, судом не встановлено всіх належних відповідачів, зокрема не залучено Державну казначейську службу України, що вплинуло на повноту судового розгляду, в зв`язку з чим, вирок в цій частині підлягає скасуванню з поверненням справи на новий розгляд в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, перевіривши апеляційні скарги прокурора та захисника, в межах ст. 404 КПК України, колегія суддів зазначає, що порушень прав ОСОБА_7 на захист та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, в частині його засудження за ч. 1 ст. 115, ст. 128 КК України при постановленні оскаржуваного вироку судом допущено не було.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404 407, 409 КПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а апеляційні скарги захисника та представника цивільного відповідача задовольнити частково.
Вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2017 року відносно ОСОБА_7 в частині визнання його винуватим та засудження за ч. 2 ст. 365 КК України скасувати та закрити в цій частині кримінальне провадження в зв`язку з відсутністю в його діях складу вказаного злочину.
Вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2017 року відносно ОСОБА_7 скасувати в частині задоволення цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 та стягнення з Управління міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на її користь матеріальної та моральної шкоди у розмірі 529052, 00 грн., з направленням справи в цій частині на новий розгляд в порядку цивільного судочинства.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, що тримається під вартою в той же строк з дня вручення йому копії.
Судді
