Справа №489/3570/16-ц 10.05.2018
Провадження №22-ц/784/662/18
Категорія 20
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 травня 2018 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
Головуючого Прокопчук Л.М
Суддів Самчишиної Н.В., Царюк Л.М.
Із секретарем судового засідання Гавор В.Б.
За участю учасників справи: позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2017 року, ухваленого в приміщенні того ж суду о 13:07 у складі судді Тихонової Н.С., у цивільній справі (єдиний унікальний номер № 489/3570/16-ц, номер провадження №22-ц/784/662/18) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, визнання договору купівлі-продажу недійсним,
В С Т А Н О В И Л А :
18 липня 2016 року позивач ОСОБА_1 пред'явила до суду позов до ОСОБА_3 про стягнення коштів. Після неодноразового уточнення просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 20.04.2016 року та стягнути заподіяні їй збитки, моральну шкоду.
Позивач вказувала, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 20 квітня 2016 року придбала у ОСОБА_3 у власність вищезазначену квартиру, яка належала відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 05.12.2014 року. Стверджувала, що сплатила відповідачу вартість квартири в сумі 19900 дол. США. Також понесла витрати, пов'язані з нотаріальним оформленням договору, збір до Пенсійного фонду, за надання витягів, доступу до реєстру, а всього 1178,90 грн. На проведення ремонтних робіт в квартирі, які вона провела після її придбання, вона витратила 28124,43 грн. 05 липня 2016 року вона дізналася про те, що на момент укладання договору купівлі-продажу, тобто 20.04.2016 року, існувало рішення апеляційного суду Миколаївської області від 11 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, яким договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 17 жовтня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було визнано недійсним. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_7 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 05.12.2014 року було відмовлено. Про існування спору ОСОБА_3 було добре відомо, оскільки в справі приймав участь її представник. Посилаючись на те, що відповідач ввела її в оману щодо обставин, які мали істотне значення на момент укладання договору (існування спору щодо квартири) та навмисно замовчувала про існування обставин, які перешкоджали вчиненню правочину, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 20.04.2016 року, стягнути в подвійному розмірі збитки, завдані вчиненням правочину в розмірі 1141342,40 грн., на відшкодування моральної шкоди 50000 грн., судові витрати (т. 1 а.с. 3-5, 81-83, 224).
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2017 року позов задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_1, укладений 20.04.2016 року між ОСОБА_3, та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 378 та зареєстрований 20.04.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, недійсним. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 збитки, завдані внаслідок вчинення недійсного правочину, в розмірі 278653,80 грн, на відшкодування моральної шкоди 50000 грн., судові витрати: 5000,00 грн. за проведення експертизи, 3426,53 грн. витрати по сплаті судового збору. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено (т.1 а.с. 245-249).
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 лютого 2018 року в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення відмовлено (т.2 а.с. 59-60).
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що її не було належним чином повідомлено про дату, час і місце засідання суду, участі в справі вона не брала, судових повісток не отримувала; вважає, що висновок суду про наявність в її діях факту оману та умислу на нього, необґрунтований, оскільки ніяких спорів в судах щодо спірної квартири після винесення рішення апеляційним судом Миколаївської області від 11.04.2016 року і до звернення ОСОБА_5 до Заводського суду з позовом про витребування квартири, яке відбулося 21.06.2016 року, не існувало. На продаж квартири не існувало жодних обмежень та заборон. Також не згодна з висновком судової будівельно-технічної експертизи, оскільки він не відповідає, на її думку, вимогам, передбаченим Інструкції про призначення та проведення судових експертиз. Не згодна з рішенням суду і в частині задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, тому що вважає ці вимоги недоведеними (т.2 а.с. 62-64).
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим (т.2 а.с 88-91).
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач та її представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Позивач та її представник просили відхилити апеляційну скаргу.
Заслухавши доповідача, дослідивши наявні в справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до такого.
Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно до частин першої та пункту третього частини третьої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, неповідомленого належного чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону судове рішення не відповідає.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо того, що справу розглянуто судом за відсутності відповідача, неповідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, колегія суддів прийшла до такого.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції) суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених ст. 157 цього Кодексу, у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких немає відомостей, що їм вручені судові повістки.
Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи повинно проводитися відповідно до вимог статей 74 - 76 ЦПК. При цьому в матеріалах справи повинні бути належні докази такого повідомлення. Якщо відповідні докази відсутні, то відповідач не може вважатися повідомленим належним чином.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 76 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручили, повертається до суду. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Відповідно до матеріалів справи відповідач зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 39).
З матеріалів справи вбачається, що наявні три конверти про повернення судових повісток, направлених відповідачу на зазначену адресу, на судові засідання призначені на 14.12.2016 року, на 30.01.2017 року та на 13.07.2017 року з причини закінчення терміну зберігання (т.1 а.с. 76, 96, 223). Будь-які докази про належне повідомлення заявника про день та час розгляду справи відповідно до вимог ст. ст. 74 - 76 ЦПК України в матеріалах справи відсутні. Також відсутні дані про отримання відповідачем копії позовної заяви, уточнень та доповнень до неї.
За таких обставин слід прийти висновку про те, що справу розглянуто судом за відсутності відповідача як учасника справи, неповідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, а тому рішення суду з підстав, передбачених п. 3 ч.3 ст. 376 ЦПК України слід скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Колегією суддів апеляційного суду встановлені наступні обставини.
Відповідно до рішення апеляційного суду Миколаївської області від 11 квітня 2016 року, ухваленого у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, спірна квартира належала на праві власності ОСОБА_6. 01 листопада 2012 року ОСОБА_6, від імені якого в межах наданих повноважень діяла ОСОБА_9 на підставі діючої довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10 від 30 жовтня 2012 року за Р. №1249, продав вказану квартиру ОСОБА_5 про що між сторонами укладений договір купівлі-продажу.
Договір укладено в письмовій формі та посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрованим в реєстрі за № 990. Відповідно до п. 2.1 договору продаж квартири вчинено за 124 119 грн., які представником продавця одержані від покупця повністю до підписання цього договору.
Пунктом 7.1 договору передбачено, що право власності на квартиру, що купується, виникає у покупця з моменту державної реєстрації цього договору, згідно ст. 182 ЦК України (а.с. 151-156). Реєстрація цього договору підтверджувалася витягом з Державного реєстру правочинів № 5288153 від 01 листопада 2012 року о 15:52, наданим приватним нотаріусом ОСОБА_11 (а.с.153).
Вказаний договір недійсним не визнавався і не був розірваним.
Не дивлячись на це, 07 травня 2013 року ОСОБА_6 замість договору купівлі-продажу квартири від 27 жовтня 2012 року одержав Дублікат цього договору за р. № 847, а 17 жовтня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є. та зареєстрованим в реєстрі за № 2562, продав вищезазначену квартиру ОСОБА_7 Договір зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 жовтня 2013 року за №173441348101 (а.с. 105).
05 грудня 2014 року за нотаріально посвідченим тим же приватним нотаріусом Горбуровим К.Є. договором купівлі-продажу ОСОБА_7 продала квартиру ОСОБА_3 (а.с. 81-113).
Зазначеним вище рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 11.04.2016 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2016 року, яким в задоволенні позову було відмовлено, скасовано, та ухвалено нове судове рішення, яким договір, укладений 17 жовтня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було визнано недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_7 та ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними було відмовлено, оскільки позивачем було обрано невірний спосіб захисту (т.1 а.с. 29-31).
Ухвалою ВССУ України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.09.2016 року рішення апеляційного суду залишено без змін (т.1 а.с. 75).
У червні 2016 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, про витребування майна - спірної квартири. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14.11.2016 року її позов було задоволено. Витребувано від ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та передано її ОСОБА_5 (т.1 а.с. 106-109). Рішення суду набрало законної сили та виконано, що підтвердили в судовому засіданні учасники справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Відповідно до п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" у разі якщо позов власника про витребування майна із чужого незаконного володіння задоволено, покупець цього майна має право відповідно до статті 661 ЦК звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.
В постанові Верховного Суду України від 12.07.2017 року по справі № 369/6601/15-ц|6-2458цс16, повторно висловлена правова позиція, яка викладена в постанові від 29.06.2016 про те, що статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу його не можна витребувати в нього; одним із чинників дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що в разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Таким чином встановленим законом способом захисту покупця, який не знав і не міг знати про наявність підстав неможливості відчуження майна продавцем, є відшкодування заподіяних йому збитків.
У справі відсутні докази про те, що покупець, тобто позивач, знала або не могла не знати про неможливість відчуження спірної квартири відповідачем. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14.11.2016 року встановлено, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем.
За ст. 22 ЦК до збитків належать втрати, яких зазнала особа у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
На вимогу особи, якій завдана шкода, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема - у натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодженням пошкодженої речі). У випадках порушення зобов'язання правовим наслідком цього може бути, як відповідальність, і сплата неустойки (штрафу, пені), якщо це передбачено договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просила стягнути як збитки суму, сплачену нею відповідачу за договором купівлі-продажу квартири від 20.04.2016 року - 4944349,09 грн. та інші витрати за складання та оформлення договору в сумі 1178,90 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
В п. 5 договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між сторонами 20.04.2016 року та нотаріально посвідченого, зазначено, що сторони договору визначили, що продаж квартири здійснюється за 88990,00 грн., які отримані продавцем від покупця до підписання цього договору (т.1 а.с.10). Вказаний пункт договору купівлі-продажу недійсним не визнавався.
З наведеного слід зробити висновок, що доводи позивача про сплату за договором купівлі-продажу квартири більшої суми, ніж зазначено в самому договорі, з посиланням на складені між сторонами розписки (т.1 а.с. 16, 17), як належний доказ по справі не можуть бути прийняті.
Отже з відповідача на користь позивача на відшкодування понесених збитків слід стягнути суму, сплачену за придбання квартири - 88990,00 грн., вказану в договорі купівлі-продажу, а також витрати, які позивач понесла за складання та оформлення договору в сумі 1178,90 грн. (т.1 а.с. 33).
Стосовно заявлених вимог про стягнення витрат, понесених у зв'язку з ремонтом квартири, слід зазначити таке.
Відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) може залишити за собою здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені без завдання майну шкоди. Якщо відокремлення поліпшень неможливе, добросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна.
Таким чином, вимоги щодо відшкодування здійснених витрат на ремонт майна, якщо відокремлення поліпшень від майна неможливо, мають бути заявлені до власника майна. Відповідач не є власником майна, оскільки спірна квартира витребувана на користь іншої особи, тобто позов в зазначеній частині заявлено до неналежної особи, тому в його задоволенні слід відмовити.
Між сторонами існували договірні відносини, за наявності яких чинне законодавство не передбачає стягнення моральної шкоди, отже і в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди також слід відмовити.
З приводу доводів апеляційної скарги про відсутність вини відповідача в неповідомленні позивача про наявність спорів щодо спірної квартири, тобто щодо відсутності вини відповідача в заподіянні збитків позивачу, слід зазначити, що погодитись з ними неможливо, оскільки по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними Заводським районним судом м. Миколаєва 10.11.2015 року була винесена ухвала про забезпечення позову ОСОБА_5 шляхом накладання арешту на спірну квартиру, яка не скасована та не змінена до цього часу. В судовому засіданні при розгляді вказаної справи приймав участь представник позивача адвокат ОСОБА_4, який знайомився з матеріалами справи і повинен був повідомити відповідача щодо всіх обставин справи.
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо незгоди з висновком судової будівельно-технічної експертизи апеляційним судом не обговорюються у зв'язку з відмовою в задоволенні позову в цій частині з інших підстав.
Доводи відзиву на апеляційну скаргу щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції не заслуговують на увагу з причин, зазначених в мотивувальній частині судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем були заявлені вимоги в розмірі 1141342,40 грн., а задоволені в розмірі 90168,90 грн., тобто на 7,9%. Судовий збір сплачено в розмірі 3775,00 грн. (т.1 а.с. 1,2), витрати за який в розмірі 298,23 грн. слід покласти на відповідача.
Відповідачем за подачу апеляційної скарги сплачено 5007,00 грн. (т.2 а.с. 31), апеляційна скарга частково задоволена, тому позивач повинна сплатити витрати відповідачу за сплату судового збору в розмірі 4605,00 грн. Згідно приписів ч.10 ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача слід стягнути різницю в розмірі 4306,77 грн. (4605,00 - 298,23).
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 389 ЦПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданих збитків 90168,90 грн.
Відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, стягнення моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на відшкодування витрат по сплаті судового збору 4306,77 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Л.М. Прокопчук
Суддя Н.В. Самчишина
Суддя Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 14.05.2018 року.
