Ухвала
10 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 718/194/17
провадження № 61-29385сво18
Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду:
Червинської М. Є. (суддя - доповідач), Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Стрільчука В.А.,
розглянув справу за позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання незаконними дій, відновлення становища, яке існувало до порушення права, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Чернівецької області у складі колегії: Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Литвинюк І. М. від 11 жовтня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2017 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яке змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про захист прав споживача, визнання незаконними дій, відновлення становища, яке існувало до порушення права.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що умова кредитного договору від 05 травня 2005 року, укладеного між нею та АТ КБ «ПриватБанк», про встановлення щомісячної комісії є такою, що суперечить нормам діючого законодавства та є несправедливою умовою договору щодо споживача відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а, отже, є недійсною з моменту укладення. З цих підстав просила застосувати правові наслідки визнання недійсною умови договору.
Крім того, ОСОБА_7 зазначала, що дії відповідача щодо стягнення щомісячної комісії є незаконними. Позивач просила визнати частково недійсним пункт 1.1 вищевказаного кредитного договору в частині стягнення платежів щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0,14% від суми наданого кредиту щомісячно в період сплати за кредитним договором; зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» повернути їй зайво сплачені платежі по комісії в розмірі 5 684 дол. США, що еквівалентно 154 661 грн 64 коп.; визнати незаконними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення з 19 лютого 2007 року комісії відповідно до пункту 1.1. кредитного договору.
Рішенням Кіцманського районного району Чернівецької області від 28 липня 2017 року позов ОСОБА_7 задоволено частково. Визнано умову, викладену в пункті 1.1. кредитного договору від 05 травня 2005 року, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7, стосовно обов'язку позичальника сплачувати щомісячну комісію за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту щомісяця - недійсною з моменту укладення договору. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_7 5 684 дол. США, що еквівалентно 154 661 грн 64 коп., зайво сплачених платежів по комісії та судові витрати. У решті позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що положення умов кредитного договору щодо сплати комісії суперечить статтям 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, згідно яким банки не мають право встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.
Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 11 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_7
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки спірний договір укладався до затвердження відповідних Правил і внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів», підстав для визнання недійсними узгоджених сторонами умов кредитного договору щодо щомісячної сплати комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту не має. Крім того, укладений між сторонами кредитний договір відповідає вимогам чинного на той час законодавства та вільному волевиявленню сторін; під час укладення кредитного договору позивач була ознайомлена з його умовами, висловила своє волевиявлення шляхом підписання договору і тривалий час (10 років) виконувала його умови, що свідчить про прийняття нею таких умов, а також спрямованість на реальне настання правових наслідків.
У липні 2017 року ОСОБА_7 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 11 жовтня 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, ухвалюючи рішення про відмову в позові, не звернув уваги на те, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Оскільки обслуговування кредиту є супутною послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, апеляційний суд не звернув уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію супутних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.
Відповідач заперечуючи проти позову, зазначив про те, що положення кредитного договору щодо сплати щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,14% від суми наданого кредиту не суперечить статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою визначено, що споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі, оскільки сторони такі умови узгодили при їх укладенні. Підписанням кредитного договору без будь-яких застережень позивач підтвердила, що вона погодилася з усіма умовами договору. Та обставина, що позивач не лише особисто уклала спірну угоду, але й тривалий час вносила плату відповідно до умов зазначеної угоди, вказує на вільне волевиявлення позичальника в момент укладення правочину.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу із Кіцманського районного суду Чернівецької області № 718/194/17.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Зазначену справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 серпня 2018 року справу за позовом ОСОБА_7 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання незаконними дій, відновлення становища, яке існувало до порушення права, призначено до судового розгляду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 грудня 2018 року вказану справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з посиланням на те, що правовою проблемою є загальне визначення підстав, меж, застосування статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до вимог про визнання недійсними кредитних договорів, укладених до внесення Законом України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV змін до Закону України «Про захист прав споживачів.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2019 року зазначену справу повернуто на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на те, що відсутній кількісний та якісний показники щодо вирішення спорів у подібних правовідносинах, як і відсутні проблеми невизначеності у вирішенні правового питання, а тому підстави для прийняття та розгляду Великою Палатою Верховного Суду указаної справи згідно з частиною п'ятою статті 403 ЦПК України відсутні.
03 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Об'єднаної ПалатиКасаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала суду мотивована тим, що у різних палатах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду констатується наявність різного підходу щодо меж застосування статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до вимог про визнання недійсними кредитних договорів, укладених до внесення Законом України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV змін до Закону України «Про захист прав споживачів»,
Так, Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року при розгляді справи № 6-1746цс16 висловив правову позицію про те, що суди, дійшовши висновку, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії з обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним. При цьому, на обґрунтування свого висновку колегія суддів послалася на Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013.
У постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 127/18820/15-ц зроблено висновок про те, що визначений у пункті 5.2 кредитного договору, який був укладений 24 травня 2005 року ( до внесення Законом України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV змін до Закону України «Про захист прав споживачів»), розмір пені - 36,5% на рік перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, є явно завищеною, що відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» призводить до істотного дисбалансу між договірними правами та обов'язками сторін та суперечить засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Тому така умова пункту 5.2 кредитного договору є несправедливою.
У постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2018 року у справі № 308/3953/15-ц зроблено висновок про те, що до вимог про визнання недійсним кредитного договору укладеного 17 червня 2005 року з підстав несправедливості його умов, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, приписи статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуватися не можуть. Законом України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV Закон України «Про захист прав споживачів» був викладений в новій редакції, яка запровадила законодавче регулювання права споживача в разі придбання ним продукції у кредит (стаття 11) та визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача внаслідок їх несправедливості (стаття 18). Натомість в частині першій статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент укладення кредитного договору) передбачалося, що умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними. Тобто була закріплена інша правова конструкція недійсності умов договору. Оскільки статті 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не були прийняті на момент укладення кредитного договору - 17 червня 2005 року, тому кредитний договір не міг суперечити вказаним нормам, оскільки вони набрали чинності після його укладення.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Передаючи справу на розгляд ОбєднаноїПалати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 127/18820/15-ц.
З огляду на викладене, касаційна скарга ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 11 жовтня 2017 року підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
З огляду на вказане справа розглядатиметься Обєднаною Палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі ОбєднаноїПалати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання незаконними дій, відновлення становища, яке існувало до порушення права, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 11 жовтня 2017 року.
Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська Б. І. Гулько В. І. Крат Д. Д. Луспеник В. А. Стрільчук
