ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected]
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" травня 2019 р. Справа№ 910/11366/17
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Мальченко А.О.
Жук Г.А.
секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» та Національного банку України
на рішення Господарського суду міста Києва
від 05.11.2018 (повний текст рішення складено 15.11.2018)
у справі № 910/11366/17 (суддя Літвінова М.Є.)
за позовом Національного банку України
до Товариства з обмеженою відповідальністю
«Станіславська торгова компанія»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство Комерційний банк
«Фінансова ініціатива»
про звернення стягнення на предмет іпотеки
В С Т А Н О В И В:
Національний банк України (далі - НБУ, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» (далі - ТОВ «Станіславська торгова компанія», відповідач) про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування своїх вимог зазначило про невиконання Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» своїх зобов`язань за Кредитним договором №61/09 від 29.12.2009 з додатковими угодами до нього, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 877 684 794, 51 грн. Оскільки виконання зобов`язань позичальника за цим Кредитним договором забезпечене іпотекою за Іпотечним договором від 29.12.2009, укладеним з Акціонерним товариством закритого типу «Елком і К», правонаступником якого є ТОВ «Станіславська торгова компанія», в рахунок погашення заборгованості ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» перед НБУ за Кредитним договором №61/09 від 29.12.2009 позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах нерухомого майна за початковою ціною 19 884 000, 00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2017 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», третя особа).
У наданих суду першої інстанції поясненнях, третя особа зазначила, що відповідно до висновку про оцінку предмета іпотеки ринкова вартість предмета іпотеки визначена суб`єктом оціночної діяльності на рівні 19 884 000, 00 грн., що на 43 041 922, 00 грн. менше ціни предмета іпотеки, узгодженої сторонами в Іпотечному договорі № 2366 від 29.12.2009.
Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач подав клопотання про призначення судової експертизи, в якому просив призначити судову експертизу й на вирішення експертів поставити питання щодо підтвердження документальної вартості нежитлової нерухомості - будівель та споруд майнового комплексу, наданого відповідачем в іпотеку для забезпечення виконання кредитних договорів; а також щодо дійсної ринкової вартості предмета іпотеки за Іпотечним договором № 2366 від 29.12.2009; чи відповідає надана НБУ оцінка предмета іпотеки вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, методології, методам, оціночним процедурам.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2017 у справі №910/11366/17 призначено судову оціночно-будівельну експертизу, на вирішення якої поставлено вищезгадані запитання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2017 зупинено провадження у справі №910/11366/17 на час проведення судової експертизи.
Проте 25.06.2018 року на адресу суду надійшло повідомлення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про залишення без виконання ухвали про призначення у справі судової експертизи разом з матеріалами справи №910/11366/17 в зв`язку з ненаданням додаткових документів, необхідних для проведення експертизи.
Після чого, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем долучено до матеріалів справи рецензію на копію Звіту оцінки майна (станом на 30.11.2016), рецензію на Звіт про незалежну оцінку майна (станом на 14.06.2018), Звіт про незалежну оцінку майна - торгово-офісного комплексу, загальною площею 1685,8 кв.м., за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. В. Івасюка (Об`їзна), буд. 62 (літ. А).
Як встановлено матеріалами справи, в підготовчому засіданні 12.09.2018 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про визнання відповідачу причини пропуску для подачі заяв та клопотань по справі поважними, поновлено відповідачу строк для подачі заяв та клопотань.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2018 у справі № 910/11366/17 позов Національного банку України до ТОВ «Станіславська торгова компанія» про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено повністю.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 29.12.2009, укладеним між Національним банком України та Акціонерним товариством закритого типу «Елком і К», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Гуд Л.М., зареєстрованим в реєстрі за № 2366, а саме: торгово-офісний комплекс, загальною площею 1685,8 кв.м., за адресою: Іванов-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Івасюка (вул. Об`їзна), буд. 62, в рахунок погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (03150, м. Київ, вул. Щорса, буд. 7/9; ідентифікаційний код: 33299878) за Кредитним договором №61/09 від 29.12.2009 у розмірі 877 684 794, 51 грн., що складається із заборгованості по кредиту в розмірі 800 000 000, 00 грн., заборгованості по процентам у розмірі 77 654 794, 51 грн. та штрафу в розмірі 30 000, 00 грн.
Встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною реалізації у розмірі 69 156 000, 00 грн.
Стягнуто з ТОВ «Станіславська торгова компанія» на користь Національного банку України судовий збір у розмірі 240 000, 00 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «Станіславська торгова компанія» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати в частині стягнутого судового збору та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ТОВ «Станіславська торгова компанія» на користь НБУ 1 762, 00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права (ст. ст. 2, 5, 13, 14, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 99, 236, 237 ГПК України) та невірним застосуванням вимог матеріального права (ст. ст. 526, 530, 572, 589, 590, 612, 1049, 1054 ЦК України, Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про судовий збір»). За твердженнями апелянта, наданий позивачем Звіт для підтвердження початкової вартості предмету іпотеки не підлягає використанню, оскільки така оцінка виконана всупереч приписам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав і професійної оціночної діяльності в Україні», вимог Національних стандартів оцінки майна № 1 «Загальні основи оцінки майна і майнових прав» та № 2 «Оцінка нерухомого майна». Крім цього, апелянт стверджував, що оцінка позивача датована 20.02.2017, а тому згідно вимог чинного законодавства втратила своє юридичне значення. При цьому, апелянт зазначив, що надані ним Звіт про оцінку майна та резекція на Звіт позивача додатково підтверджують помилковість Звіту про оцінку майна, наданого позивачем.
Не зважаючи на наведене, за текстом апеляційної скарги, апелянт (відповідач) оскаржив рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення судового збору, обґрунтовуючи це тим, що фактично задовольнивши позов в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та відкинувши необхідність визначення вартості майна на стадії судового розгляду, суд перекваліфікував позовну вимогу з матеріально-правової та нематеріально-правову, що призвело до невірного розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням суду, Національний банк України також оскаржив його в апеляційному порядку, просив змінити рішення в частині початкової ціни реалізації предмету іпотеки, а саме: Звернути стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 29.12.2009, укладеним між Національним банком України та Акціонерним товариством закритого типу «Елком і К», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія», а саме: торгово-офісний комплекс загальною площею 1 685,8 кв.м. за адресою: Іванов-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Івасюка (вул. Об`їзна), буд. 62, в рахунок погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» за Кредитним договором №61/09 від 29.12.2009 в розмірі 877 684 794, 00 грн., що складається із заборгованості по кредиту в розмірі 800 000 000, 00 грн., заборгованості по процентам в розмірі 77 654 794, 51 грн. та штрафу в розмірі 30 000, 00 грн. Встановити спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною реалізації в розмірі 19 884 000,00 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення в частині визначення початкової ціни реалізації предмету іпотеки ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального. За твердженнями апелянта (позивача), відповідачем порушено строк надання доказів, а саме Звіту про незалежну оцінку майна та рецензії на Звіт позивача, такі докази не було направлено позивачу та третій особі, а відтак суд першої інстанції мав не брати їх до уваги. На переконання апелянта, не відповідають дійсності твердження суду першої інстанції про те, що Національними стандартами оцінки передбачено безпосереднє обстеження об`єкту оцінки виконавцем звіту, а всю необхідну інформацію для оцінки СОД «Увекон» отримав та зробив висновок про достатність інформації для ідентифікації та проведення оцінки. Апелянт також стверджував, що за умовами пп. 17.2-17.5 Договору іпотеки відповідач зобов`язаний забезпечувати схоронність предмета іпотеки, не здійснювати перепланування, добудову та зміну його цільового призначення, а у випадку загрози втрати, пошкодження знищення або погіршення стану предмету іпотеки повідомити про це позивача не менше ніж у 2-х денний термін, тобто у разі необхідності внесення змін до технічної документації або погіршення сану предмету іпотеки відповідач мав повідомити про це позивача, в той час як жодних звернень до позивача не надходило, отже не має жодних підстав стверджувати, що у позивача та СОД «Увекон» не було достатньо інформації для ідентифікації предмету іпотеки. Крім цього, зменшення поточної ринкової вартості предмету іпотеки, що визначена СОД «Увекон», в порівнянні з вартістю предмету іпотеки станом на дату укладення Договору іпотеки є об`єктивним фактором і обумовлене кризовими явищами в економіці України та підвищенням цін у всіх сегментах ринку нерухомості. На переконання апелянта, наданий відповідачем Звіт про незалежну оцінку майна та рецензія на Звіт позивача містить недоліки та викликає обґрунтовані сумніви щодо його достовірності та правильності. Відтак, якщо брати до уваги, що суд відхилив наданий позивачем Звіт, а також те, що наданий відповідачем Звіт не може бути прийнятий судом до уваги і є таким, що не відповідає дійсності, місцевий суд повинен був застосувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про звернення стягнення на майно лише не зазначення в резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення для правильного розгляду справи.
Подане представником позивача 20.05.2019 клопотання в порядку ст. 80 ГПК України про долучення доказів, зокрема листа Фонду державного майна України та рецензії останнього, а також розгляд справи з їх урахуванням залишено судом апеляційної інстанції без розгляду, як таке, що подано поза межами строку, встановленого ухвалою суду про відкриття апеляційного провадження, апеляційний суд не знайшов підстав для поновлення такого строку.
В судове засідання апеляційної інстанції 28.05.2019 з`явились представники позивача та відповідача, представник третьої особи не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, клопотань про відкладення розгляду не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, відтак апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності цих представників за наявними у справі матеріалами.
В цьому ж судовому засіданні 28.05.2019, в яке з`явились представники позивача та відповідача, судом апеляційної інстанції поставлено на обговорення клопотання відповідача про призначення судової експертизи, яке надійшло до суду 04.03.2019.
Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення та підтримав подане ним клопотання про призначення судової експертизи, зокрема, вказуючи на необхідність визначення початкової ціни реалізації предмету іпотеки, а також для вирішення питання стягнення судового збору.
Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив заявлене відповідачем клопотання про призначення експертизи.
За приписами ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.
За змістом ст. 99 ГПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи, і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких неможливо встановити відповідні обставини, суд призначає експертизу у справі.
Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши думку представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення судової експертизи у справі з огляду на наявність в матеріалах справи доказів щодо встановлення та визначення розміру початкової ціни продажу предмета іпотеки. Разом з цим, судом враховано, що аналогічне клопотання заявлялось відповідачем в суді першої інстанції, проте призначена судом експертиза не була проведена через несплату ії вартості відповідачем.
Не погоджуючись із відмовою апеляційного суду у задоволенні клопотання про призначення експертизи, представник відповідача відразу в цьому ж судовому засіданні подав завчасно підготовлений текст заяви про відвід колегії суддів у складі: головуючого судді Дикунської С.Я., суддів Мальченко А.О., Жук Г.А. на 5 аркушах, мотивовану безпідставною відмовою у призначенні необхідної для відповідача експертизи.
За приписами ч. 3 ст. 38 ГПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу цього строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об`єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Разом з тим, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (ч. 4 ст. 35 ГПК України).
За змістом ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
В свою чергу, на підставі ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд на підставі п. 1 ч. 2 цієї статті може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Як вище згадувалось, відвід колегії суддів представником відповідача заявлено поза межами встановленого ч. 3 ст. 38 ГПК України строку та лише після відмови апеляційним судом у задоволенні його клопотання про призначення судової експертизи у справі, що свідчить про зловживання ТОВ «Станіславська торгова компанія» своїми процесуальними правами.
Слід зазначити, що правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесенню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, які беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.
Господарський процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.
Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.
Положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. рішення Суду у справі Мусієнко проти України, no. 26976/06, від 20.01.2011).
Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (ч. 3 ст. 2 ГПК України ).
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ст. 43 ГПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
За таких обставин, апеляційний суд визнав зловживанням процесуальними правами дії ТОВ «Станіславська торгова компанія» із заявлення безпідставного відводу складу суду поза межами встановленого ч. 3 ст. 38 ГПК України процесуального строку та лише після відмови апеляційного суду у задоволенні клопотання останнього про призначення судової експертизи у справі, як наслідок залишив заяву позивача без розгляду на підставі ч. 3 ст. 43 ГПК України.
Як вище згадувалось, в судове засідання апеляційної інстанції з`явились представники позивача та відповідача, представник відповідача надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав. В свою чергу заперечив доводи апеляційної скарги позивача.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, одночасно висловився проти задоволення апеляційної скарги відповідача.
Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, 29.12.2009 між НБУ (позивачем, кредитором за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю Комерційним банком «Фінансова ініціатива», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» (третьою особою, позичальником за договором) укладено Кредитний договір № 61/09 (далі - Кредитний договір), за умовами якого кредитор надає позичальнику кредит на суму 800 000 000,00 грн. на строк з 29.12.2009 по 24.11.2010 за ставкою на рівні облікової ставки НБУ, збільшеної на 2% пункти (у розмірі 12,25%), з таким графіком погашення кредиту: 29.10.2010 - 300,00 млн. грн.; 24.11.2010 - 500,00 млн. грн. У разі зміни облікової ставки НБУ плата за кредит відповідно змінюється. Базова кількість днів для нарахування процентів - 365 днів.
Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору під забезпечення кредиту надається нерухоме майно майнового поручителя Акціонерного товариства закритого типу «Елком і К» (місцезнаходження: м. Івано-Франківськ, вул. Івасюка, буд. 62).
За змістом п. 1.3 Кредитного договору позичальник сплачує проценти за користування кредитом щомісячно в передостанній робочий день місяця до 13 години - за період з першого по останнє число поточного місяця - та разом з поверненням кредиту.
Договором про внесення змін від 09.04.2010 та Договором про внесення змін від 11.06.2010 сторони погодили, що кредитор надає позичальнику кредит на суму 800 000 000, 00 грн. на строк з 29.12.2009 по 24.11.2013; погашення кредиту здійснюється за графіком: 30.12.2011 - 40,00 млн. грн.; 31.12.2012 - 40,00 млн. грн.; 29.03.2013 - 50,00 млн. грн.; 30.04.2013 - 50,00 млн. грн.; 31.05.2013 - 100,00 млн. грн.; 28.06.2013 - 100,00 млн. грн.; 31.07.2013 - 100,00 млн. грн.; 30.08.2013 - 100,00 млн. грн.; 30.09.2013 - 100,00 млн. грн.; 31.10.2013 - 60,00 млн. грн.; 24.11.2013 - 60,00 млн. грн.
Договором про внесення змін від 12.03.2015 сторони доповнили п. 1.1 Кредитного договору, зазначивши, що на період з 02.03.2015 по 10.06.2015 процентна ставка за користування кредитом становить 21,5% річних.
В подальшому між сторонами неодноразово укладались Договори про внесення змін до Кредитного договору, якими сторони змінювали строк сплати позичальником процентів за користування кредитом, викладаючи відповідний графік погашення відсотків.
Відповідно до п. п. 1.4 Кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін від 26.02.2015) позичальник нараховує та сплачує нараховані проценти за користування кредитом щомісячно в останній робочий день місяця та одночасно з кінцевим строком погашення кредиту. Сторони домовились перенести з лютого-травня 2015 року до 10.06.2015 терміни сплати нарахованих процентів за користування кредитом за січень 2015, лютий 2015, березень 2015, квітень 2015, травень 2015.
Договором про внесення змін від 26.02.2014 сторони дійшли згоди викласти п. 1.1 Кредитного договору у новій редакції, зазначивши, що кредитор надає позичальнику кредит на суму 800 000 000,00 грн. на строк з 29.12.2009 до 30.11.2015. Погашення кредиту здійснюється за наступним графіком: 30.12.2014 - 66 898 334, 00 грн.; 30.01.2015 - 67 838 000,00 грн.; 27.02.2015 - 67 838 000, 00 грн.; 31.03.2015 - 67 838 000, 00 грн.; 30.04.2015 - 67 838 000, 00 грн.; 29.05.2015 - 67 838 000, 00 грн.; 30.06.2015 - 67 838 000, 00 грн.; 31.07.2015 - 67 838 000, 00 грн.; 31.08.2015 - 67 838 000, 00 грн.; 30.09.2015 - 67 838 000, 00 грн.; 30.10.2015 - 67 838 000, 00 грн.; 30.11.2015 - 54 721 666, 00 грн.
Процента ставка за користування кредитом встановлюється на рівні облікової ставки НБУ плюс 2 процентних пункти. Станом на 26.02.2014 процентна ставка становить 8,5%. При зміні облікової ставки НБУ в процесі виконання Кредитного договору позичальник з дати набрання чинності нової облікової ставки самостійно перераховує розмір процентної ставки. Базовою кількістю днів для нарахування процентів/пені є фактична кількість днів місяці/фактична кількість днів у році.
Договором про внесення змін від 26.02.2015 сторони погодили, що погашення кредиту здійснюється позичальником за наступним графіком: 10.06.2015 - 406 088 334, 00 грн..; 30.06.2015 - 67 838 000, 00 грн.; 31.07.2015 - 67 838 000, 00 грн.; 31.08.2015 - 67 838 000, 00 грн.; 30.09.2015 - 67 838 000, 00 грн.; 30.10.2015 - 67 838 000, 00 грн. та 30.11.2015 - 54 721 666, 00 грн.
За змістом п. 1.4 Кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін від 26.02.2014) позичальник нараховує та сплачує нараховані проценти за користування кредитом щомісячно, в останній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим строком погашення кредиту.
Цей договір згідно п. 3.2 вважається укладеним з дати його підписання і діє по 24.11.2010.
Відповідно до п. 3.2 Кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін від 09.04.2010) строк дії договору встановлено по 24.11.2013.
Положеннями п. п. 4.2 Кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін від 28.11.2012) сторони погодили, що він набирає чинності з дня його підписання і діє до повного виконання зобов`язань за ним.
Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
За кредитним договором (ч. 1 ст. 1054 ЦК України) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).
У відповідності до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин (ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України) повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не виконано.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Як встановлено матеріалами справи, позивач на виконання умов Кредитного договору надав третій особі в кредит грошові кошти в розмірі 800 000 000, 00 грн., що підтверджується долученими позивачем до позовної заяви меморіальними ордерами та банківськими виписками з рахунку позичальника.
Проте позичальник своїх зобов`язань з повернення кредитних коштів належним чином та у повному обсязі не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за кредитом в розмірі 800 000 000, 00 грн.
Як вище згадувалось, за умовами п. 1.4 Кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін від 26.02.2014) позичальник нараховує та сплачує нараховані проценти за користування кредитом щомісячно, в останній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим строком погашення кредиту.
За період з 01.01.2015 по 23.06.2015 позивачем нараховано позичальнику проценти за користування кредитом за Кредитним договором в розмірі 77 654 794, 51 грн., (відповідно до долученого позивачем до позовної заяви розрахунку процентів, який за висновками суду є арифметично вірним та обґрунтованим).
Відтак, оскільки в матеріалах справи відсутні докази сплати позичальником процентів за Кредитним договором, місцевий суд дійшов висновку, що заборгованість позичальника (ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») за Кредитним договором зі сплати процентів становить 77 654 794, 51 грн.
Крім цього, на підставі п. 2.2.10 Кредитного договору у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань, передбачених цим договором, кредитор має право стягувати штраф в розмірі 30 000, 00 грн.
Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями за змістом ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
З огляду на невиконання позичальником своїх зобов`язань за Кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, суд визнав обґрунтованим нарахування позивачем штрафу в порядку п. 2.2.10 Кредитного договору.
Таким чином, враховуючи невиконання позичальником (ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») своїх зобов`язань за Кредитним договором (в частині повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом), у позичальника виникла заборгованість в розмірі 877 654 794, 51 грн. (800 000 000, 00 грн. заборгованості за кредитом та 77 654 794, 51 грн. заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом). Крім цього, позичальник зобов`язаний сплатити на користь позивача штраф в розмірі 30 000 грн. 00 коп. на підставі п. 2.2.10 Кредитного договору.
Матеріалами справи встановлено, щоТовариство з обмеженою відповідальністю «Інвест-Сервіс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України, в якому позивач просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення стосовно поданих клопотань ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» щодо продовження строку користування кредитами та не внесення змін до: Кредитного договору від 12.11.2014 № 248/11-14/кт; Кредитного договору від 06.11.2014 № 247/11 -14/кт; Кредитного договору від 08.10.2014 № 221/10-14/кт; Кредитного договору від 19.09.2014 № 213/09-14/кт; Кредитного договору від 20.06.2014 № 171/06-14/кт; Кредитного договору від 27.05.2014 № 154/06-14/кт; Кредитного договору від 21.03.2014 № 18; Кредитного договору від 06.05.2014 № 38; Кредитного договору від 29.12.2009 № 61/09; Кредитного договору від 14.08.2008 № 38/08-08/СТ; Кредитного договору від 21.05.2008 № 16/05-08/СТ; Кредитного договору від 23.10.2008 № 52; Кредитного договору від 04.06.2014 № 12/09/6; Кредитного договору від 13.05.2014 № 12/09/5; Кредитного договору від 23.02.2009 № 12/09/3; Кредитного договору від 20.02.2009 № 12/09/2; 2) визнати протиправною та скасувати постанову Національного банку України від 23.06.2015 року № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2016 у справі №826/11415/16 позов задоволено повністю.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 у справі №826/11415/16 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2016 у справі №826/11415/16 скасовано; прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.04.2017 у справі №826/11415/16 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 скасовано; постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2016 у справі №826/11415/16 залишено в силі.
Постановою Верховного Суду від 31.07.2018 у справі №826/11415/16 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2016, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13.04.2017 у справі № 826/11415/16 (провадження № К/800/1640/17); провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність НБУ щодо неприйняття рішення стосовно поданих клопотань про продовження строку користування кредитами та невнесення змін до кредитних договорів закрито, роз`яснено право звернення із цими позовними вимогами до суду господарської юрисдикції; справу № 826/11415/16 в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 №408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних» передано на розгляд до суду першої інстанції - Окружного адміністративного суду міста Києва.
За приписами ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
Як встановлено матеріалами справи, 29.12.2009 між Національним банком України (позивачем, іпотекодержателем за договором) та Акціонерним товариством закритого типу «Елком і К», правонаступником якого є ТОВ «Станіславська торгова компанія» (відповідачем, іпотекодавцем за договором) укладено Іпотечний договір (далі - Іпотечний Договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуд Л.М., зареєстрований в реєстрі за № 2366, яким забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору №61/09 від 29.12.2009.
За змістом п. 5 Іпотечного договору предметом іпотеки загальною ринковою вартістю 62 925 922, 00 грн. є торгово-офісний комплекс загальною площею 1685,8 кв.м за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. В. Івасюка (вул. Об`їзна), буд. 62.
Відповідно до п. 9 Іпотечного договору вартість предмета іпотеки за погодженням сторін складає 62 925 922,00 грн.
Положеннями п. 15.8 Іпотечного договору сторони погодили, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь зобов`язання, передбаченого Кредитним договором, воно не буде виконано.
За умовами п. 15.10 Іпотечного договору у разі звернення стягнення на предмет застави за умовами цього договору іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмету іпотеки свої вимоги у повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмета іпотеки, а також на здійснення забезпечених іпотекою вимог.
Відповідно до п. 20 Іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених умовами цього договору, відповідно до ст. 24 та розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з п. 2.4 цього договору.
За приписами ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, яка визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених в зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч.ч 1, 3 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Закон України «Про іпотеку», як спеціальний закон, регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки.
За змістом ч. 3 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов`язання, відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Положеннями ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» визначено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням (ст. 11 названого Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель згідно ст. 35 Закону України «Про іпотеку» надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.
За змістом наданих суду першої інстанції письмових пояснень третьої особи, остання отримала від банку вимогу про сплату заборгованості за Кредитним договором.
При цьому, матеріалами справи встановлено, що 16.08.2016 позивач направив на адресу відповідача (іпотекодавця) письмове повідомлення-вимогу щодо усунення порушень за Кредитним договором (вих. № 18-0012/68666 від 15.08.2016), в якому вказав, що заборгованість позичальника за Кредитним договором становить 877 684 794, 51 грн. (заборгованість за кредитом - 800 000 000, 00 грн., заборгованість по процентам - 77 654 794, 51 грн., штраф - 30 000, 00 грн.), відтак позивач вимагав від відповідача сплати вищезгаданої суми заборгованості не пізніше 30 календарних днів з дня направлення даної вимоги (так як зобов`язання позичальника за вказаними Кредитними договорами були забезпечені іпотекою на підставі Іпотечного договору, укладеного між позивачем та відповідачем), та повідомив відповідача, що у випадку невиконання цієї вимоги банк зверне стягнення на предмет іпотеки.
За змістом ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 590 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону України «Про іпотеку» початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.
Положеннями ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Виходячи зі змісту поняття «ціна» як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо у розумінні вимог статті 39 цього Закону встановлення початкової ціни предмета іпотеки означає встановлення її у рішенні суду в грошовому вираженні, визначеної за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
Відповідно до приписів вищезгаданої ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
У випадку застосування процедури продажу предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, навіть за наявності згоди сторін щодо початкової ціни продажу предмета іпотеки, початкова ціна такого продажу повинна бути встановлена на підставі висновку суб`єкта оціночної діяльності про оцінку майна, оскільки відповідно до частини другої статті 43 Закону України «Про іпотеку» початкова ціна продажу не може бути нижчою за 90 відсотків вартості майна, визначеної шляхом його оцінки.
За умовами п. 9 Іпотечного договору сторони погодили, що вартість предмета іпотеки за погодженням сторін складає 62 925 922, 00 грн.
При цьому, матеріалами справи встановлено, що на замовлення позивача з метою визначення вартості заставного майна суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Консалтингова компанія «Увекон» складено Звіт про оцінку нежитлової нерухомості - торгово-офісного комплексу літ. А загальною площею 1685,8 кв.м за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. В. Івасюка (вул. Об`їзна), буд. 62, відповідно до якого ринкова вартість згаданого об`єкту оцінки становить 19 884 000, 00 грн.
Проте суд першої інстанції правомірно не прийняв в якості належного та допустимого доказу вищенаведений Звіт суб`єкта оціночної діяльності щодо визначення ринкової вартості предмета іпотеки за Іпотечним договором, оскільки доказами згідно ч. 1 ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом п. 2 ч. 2 ст. 73 ГПК України ці дані встановлюються, зокрема, висновками експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблених у результаті них висновків та обґрунтованих відповідей на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 ГПК України).
Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, їх державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначено Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
За змістом ст. 3 цього Закону датою оцінки є дата, станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.
Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.
Акт оцінки майна є документом, який містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно. Якщо процедурами з оцінки майна для складання акта оцінки майна передбачене попереднє проведення оцінки майна повністю або частково суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
Зміст, форма, порядок складання, затвердження та строк дії акта оцінки майна встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.
Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, у Звіті про оцінку, наданому самим позивачем, зазначено, що датою оцінки є 30.11.2016, строк дії Звіту становить 12 місяців, отже враховуючи, що звіт було складено 30.11.2016, строк його дії станом на дату розгляду справи судом закінчився.
Крім цього, у наданому позивачем Звіті про оцінку вказано, що:
- у зв`язку з відмовою замовника (НБУ) в доступі виконавця для обстеження об`єкту оцінки відповідність технічних характеристик об`єкту оцінки наявним вихідним даним та інформації про нього, отриманої з документів, не перевірялась;
- виконавець не мав можливості перевірити фактичну наявність, технічний стан чи параметри оцінюваного майна;
- фотофіксація об`єкту виконана лише зовнішня;
- технічні характеристики об`єктів оцінки прийняті на підставі наданої замовником (НБУ) документації; використані при проведенні оцінки об`єктів дані, одержані від замовника, приймаються як достовірні. Доступ для ідентифікації і фото фіксації для виконавця був організований частково. З причин обмеженого доступу вся інформація стосовно технічного стану, внутрішніх перепланувань та наявності інженерних комунікацій прийнята від замовника на основі наданих ним документів.
Наведене свідчить, що оцінка предмета іпотеки, ринкова вартість якої визначена на рівні 19 884 000, 00 грн. згідно Звіту, наданого позивачем, проводилась суб`єктом оціночної діяльності без повного огляду предмета іпотеки (об`єкта оцінки) та на підставі наданої позивачем інформації (зокрема, суб`єктом оціночної діяльності було здійснено огляд та фото фіксацію лише зовні об`єкта оцінки - відповідно до протоколу огляду об`єкту нерухомості від 27.01.2017 та листа суб`єкта оціночної діяльності).
Крім цього, суд критично оцінив визначену суб`єктом оціночної діяльності станом на 30.11.2016 ринкову вартість предмета іпотеки в розмірі 19 884 000, 00 грн. 00 коп., оскільки відповідно до п.п. 5, 9 Іпотечного договору ринкова вартість предмета іпотеки була визначена на рівні 62 925 922, 00 грн. (була більшою), при цьому відомостей щодо будь-яких змін предмета іпотеки (руйнація, знищення, тощо), які б могли вплинути на зниження вартості нерухомого майна, матеріали справи не містять.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно не прийняв в якості належного та допустимого доказу на підтвердження ринкової вартості предмета іпотеки за Іпотечним договором наданий позивачем Звіт про оцінку нежитлової нерухомості - торгово-офісного комплексу літ. А загальною площею 1685,8 кв.м за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. В. Івасюка (вул. Об`їзна), буд. 62, складений станом на 30.11.2016 суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Увекон» (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №583/16 від 01.08.2016), відповідно до якого ринкова вартість згаданого вище об`єкту оцінки становить 19 884 000, 00 грн. Відповідно доводи апелянта (позивача) щодо наданого ним Звіту не заслуговують на увагу як безпідставні та необґрунтовані.
Водночас, як встановлено матеріалами справи, 12.09.2018 відповідачем долучено до матеріалів справи Звіт про незалежну оцінку майна - торгово-офісного комплексу загальною площею 1 685,8 кв.м за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франсківськ, вул. В. Івасюка (Об`їзна), буд. 62 (літ. А) (станом на 31.05.2018).
В підготовчому засіданні суду першої інстанції 12.09.2018 представником відповідача заявлено усне клопотання про поновлення строку для подання, в тому числі, Звіту про незалежну оцінку майна - торгово-офісного комплексу загальною площею 1685,8 кв.м за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франсківськ, вул. В. Івасюка (Об`їзна), буд. 62 (літ. А), а судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про визнання поважними причини пропуску відповідачем для подачі заяв та клопотань по справі, поновлено відповідачу строк для подачі заяв та клопотань.
Відповідно до Звіту про незалежну оцінку майна - торгово-офісного комплексу загальною площею 1685,8 кв.м, що належить ТОВ «Станіславська торгова компанія» та розташований за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. В. Івасюка (вул. Об`їзна), буд. 62 (літ. А), складеного 25.06.2018 суб`єктом оціночної діяльності - Фізичною особою-підприємцем Авраменком Н.О. (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №544/15 від 01.07.2015), ринкова вартість предмета іпотеки за Іпотечним договором становить 69 156 000, 00 грн. 00 коп.
В цьому звіті, зокрема, зазначено, що оцінка майна здійснювалась з обстеженням об`єкта оцінки; встановлено, що пошкоджень та деформацій предмета іпотеки немає; є окремі несправності, які не впливають на експлуатацію елемента і усуваються під час ремонту - стан «добрий».
Крім цього, відповідачем долучено до матеріалів справи рецензію за цей Звіт, складену Всеукраїнською громадською організацією «Всеукраїнська спілка експертів оцінювачів», де зазначено, що Звіт цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, які не вплинули на достовірність оцінки.
З огляду на наведене та те, що наданий відповідачем Звіт є чинним станом на дату розгляду справи у суді, а позивачем, в свою чергу, не надано власного чинного на час розгляду справи звіту з визначення ринкової вартості предмета іпотеки, суд першої інстанції вірно прийняв наданий відповідачем Звіт в якості належного та допустимого доказу на підтвердження ринкової вартості предмета іпотеки за Іпотечним договором в розмірі 69 156 000, 00 грн.
З приводу посилань апелянта (позивача) на порушення відповідачем строків подання доказів (вищевказаного Звіту) та те, що цей доказ не було надіслано позивачу та третій особі, а відтак, місцевий суд не повинен брати цей доказ до уваги, слід зазначити, що порушення норм процесуального права за приписами ст. 277 ГПК України можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це призвело до неправильного вирішення справи, чого не відбулося в даному випадку.
Крім цього, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 235/3619/15-ц та постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі №202/30076/13-ц судом касаційної інстанції викладено позицію щодо того, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішенні суду ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.
Водночас, така позиція суду касаційної інстанції не звільняє суд від виконання вимог Закону, зокрема ст. 39 Закону України «Про іпотеку» щодо можливості визначення у рішенні на підставі наявних в матеріалах справи доказів початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Відповідно до ч.3 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» початкова ціна продажу нерухомого майна визначається в порядку, встановленому ст. 57 цього Закону.
За змістом ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.
У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.
Якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна.
Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.
У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна.
Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 49 Закону України «Про іпотеку» та статті 61 Закону України "Про виконавче провадження", у випадку не реалізації на електронних торгах спірного предмету іпотеки за ціною, визначеною у рішенні, на повторних торгах ціна зменшується до 80, а згодом і до 70 відсотків.
Виходячи із фактичних обставин справи, апеляційний суд визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції про визначення початкової ціни предмета іпотеки в розмірі 69 156 000, 00 грн. на підставі наданого відповідачем Звіту, який станом на дату розгляду справи в суді був чинним.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за можливе задоволення вимог позивача в повному обсязі та звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором, укладеним між Національним банком України та Акціонерним товариством закритого типу «Елком і К», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія», а саме: торгово-офісний комплекс загальною площею 1685,8 кв.м за адресою: Іванов-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Івасюка (вул. Об`їзна), буд. 62 в рахунок погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» за Кредитним договором в розмірі 877 684 794, 51 грн., що складається із заборгованості по кредиту в розмірі 800 000 000, 00 грн., заборгованості по процентам у розмірі 77 654 794, 51 грн. та штрафу в розмірі 30 000, 00 грн., а також встановити спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною реалізації в розмірі 69 156 000, 00 грн.
З приводу доводів апелянта (відповідача) в частині невірного розподілу судом першої інстанції судових витрат за розгляд справи цим судом, зокрема, стягнення з відповідача на користь позивача 240 000, 00 грн. судового збору, слід зазначити, що правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
За змістом ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Ззаконом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Положеннями ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено розміри ставок судового збору в залежності від характеру позовних вимог, а саме: за подання позовної заяви майнового характеру необхідно сплатити 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За позовну заяву немайнового характеру підлягає сплаті судовий збір у 1 розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки, якою є застава нерухомого майна, відповідно судовий збір за подання цього позову визначався позивачем виходячи з вартості такого майна, як зі спору майнового характеру. Відтак стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача судового збору за позов майнового характеру в розмірі 240 000, 00 грн. є підставним та обґрунтованим.
Доводи апелянтів з приводу неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування вимог матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянтів за текстами їх апеляційних скарг не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянтів по суті їх скарг в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» та Національного банку України залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2018 у справі № 910/11366/17 - без змін.
Матеріали справи № 910/11366/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 06.06.2019
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді А.О. Мальченко
Г.А. Жук
