Постанова
Іменем України
16 січня 2020 року
м. Київ
справа № 301/2285/16-к
провадження № 51-5165км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_6 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016070100000685, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ст. 128 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
За вироком Іршавського районного суду Закарпатської області від 02 червня 2017року ОСОБА_7 засуджено за ст. 128 КК України до покарання у виді виправних робіт строком на 1 рік 6 місяців з відрахуванням щомісячно із суми заробітку 15 % в дохід держави.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 12 серпня 2016 року, приблизно о 20:00, перебуваючи біля колодязя на території колишнього колгоспу в урочищі «Біля кладовища» у с. Богаревиця Іршавського району, в ході сварки штовхнув ОСОБА_6 правою рукою, затиснутою у кулак, в область лівого плеча, від чого останній впав правою ногою на бетонну плиту, якою був накритий колодязь та отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження у виді закритого медіального трансцервікального перелому шийки правої стегнової кістки.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року вирок суду першої інстанції скасовано, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито за відсутності достатніх доказів для доведення його винуватості та вичерпаності можливості їх отримання.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому зазначає, що цей суд розглянув кримінальне провадження з порушенням статей 23, 404, 419КПКУкраїни, не вмотивував належним чином свого рішення про закриття кримінального провадження, переоцінив докази, безпосередньо їх не дослідивши.
У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_6 також ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду. Вважає, що суд апеляційної інстанції не дотримався загальних засад кримінального провадження щодо безпосередності дослідження доказів, приймаючи рішення про необхідність скасування вироку місцевого суду та закриття кримінального провадження, ібездослідження доказів та допиту свідків дав їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченні на касаційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_6 захисник ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 просить залишити їх без задоволення як безпідставні.
В судовому засіданні прокурор підтримав подані касаційні скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги потерпілого та прокурора підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зіст. 438 КПК України є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змістуст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За вимогами ст.419 КПК України, ухвала суду апеляційної інстанції, крім іншого, має містити встановлені ним обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При скасуванні або зміні рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
Згідно з п. 3 ч.1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи у суді і вичерпані можливості їх отримати.
У разі встановлення апеляційним судом обставин, зазначених у ст. 284 КПК України, рішення про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження, передбачене в ст. 417 КПК України, має бути належним чином мотивоване, а такі висновки суду мають бути підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими в суді апеляційної інстанції. Таке рішення має містити встановлені судом першої інстанції обставини, аналіз доказів, які судом першої інстанції були покладені в основу обвинувального вироку, та відповідна власна оцінка, переоцінка таких доказів, у випадку, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що судом першої інстанції помилково було враховано той чи інший доказ як такий, що підтверджує вину особи, так і висновки щодо належності та допустимості доказів, які, на думку апеляційного суду, не є такими. Дотримання принципу безпосередності дослідження доказів апеляційним судом у такому випадку є обов`язковим.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим кодексом.
Як установлено вимогами ст. 95 КПК України, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримані у порядку, передбаченому ст. 225 цього кодексу.
Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису й відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити й перевірити як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч.1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (п.п.10, 13, 15 ст. 7 КПК України). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 23 та ст. 86 цього Кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими та враховані при постановленні рішення судом, крім випадків, передбачених зазначеним кодексом, а отже, судове рішення відповідно до ст. 370 цього кодексу не може бути визнано законним і обґрунтованим та згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України підлягає скасуванню.
Переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , апеляційний суд не дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.
Так, обґрунтовуючи свої твердження про відсутність достатніх доказів для доведеності обвинувачення ОСОБА_7 за ст. 128 КК України, апеляційний суд зазначив в ухвалі, що жодними доказами не доведено факту того, що ОСОБА_7 умисно або з необережності вдарив або штовхнув ОСОБА_6 , передбачаючи при цьому можливість настання суспільно-небезпечних наслідків такого діяння у вигляді будь-якої шкоди його здоров`ю але легковажно розраховуючи на їх відвернення. При цьому суд апеляційної інстанції, не допитуючи обвинуваченого та потерпілого, а лише обмежився наданими доводами обвинуваченого з приводу поданої апеляційної скарги його захисника та доводами потерпілого щодо поданої скарги, а також дослідженням висновку експерта № 44 комісійної експертизи від 07 листопада 2018 року і, не дослідивши безпосередньо інших доказів, покладених судом першої інстанції в основу обвинувального вироку, дійшов переконання про не встановлення достатніх доказів для доведеності винуватості особи в суді і вичерпаність можливостей їх отримання та необхідність закриття кримінального провадження - тобто надав іншу оцінку дослідженим місцевим судом доказам без посереднього їх дослідження. Між тим, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні ним інкримінованих йому дій місцевий суд у вироку обґрунтував: показаннями обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_6 , поясненнями експерта ОСОБА_9 , яких безпосередньо допитав у судовому засіданні та дослідженими письмовими доказами - протоколом проведення слідчого експерименту та фототаблицями до нього від 09 листопада 2016 року, висновком експерта № 423 від 25 жовтня 2016 року.
Проте суд апеляційної інстанції зазначених доказів не дослідив і належним чином не оцінив.
Отже, апеляційний суд не мав права дати іншу оцінку доказам, ніж ту, якудавсудпершоїінстанції,безпосередньонедослідившиїх напідтвердження або спростування фактичних обставин кримінального провадження.
Таким чином, на думку колегії суддів, рішення апеляційного суду про скасування обвинувального вироку місцевого суду із закриттям кримінального провадження щодо ОСОБА_7 за ст. 128 КК України на підставі п. 3 ч. 1ст. 284 КПК Україниу зв`язку з відсутністю достатніх доказів для доведення його винуватості в суді та вичерпанням можливостей отримання цих доказів ухвалено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, щоперешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення,а тому воно на підставі п.1ч.1ст.438КПК Українипідлягає скасуванню, а провадження - призначенню на новий розгляд у цьому суді.
Під час нового розгляду суду належить урахувати вказівки суду касаційної інстанції, ретельно перевірити доводи, наведені в апеляційних скаргах, безпосередньо дослідити необхідні докази за наявності для цього підстав, у сукупності проаналізувати їх, й ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, яке б відповідало положеннямст. 370 КПК України.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора та потерпілого ОСОБА_6 задовольнити.
Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
