Номер провадження: 22-ц/813/1558/20
Номер справи місцевого суду: 520/15772/15-ц
Головуючий у першій інстанції Огренич І. В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М .
суддів: Громіка Р.Д.,
Дрішлюка А.І.,
при секретарі: Павлючук Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалуКиївськогорайонного суду м. Одесивід 06 листопада2019 року про відмову у відстроченні виконання судового рішенняза заявою ОСОБА_1 про відстрочку виконання рішення, стягувач: ПАТ КБ «ПриватБанк», -
В С Т А Н О В И В:
17 вересня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою в якій просить надати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) відстрочку виконання судового рішення апеляційного суду Одеської області від 08 листопада 2017 року та додаткової постанови апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2018 року, по яким Київським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист №520/15772/15-ц від 06 грудня 2018 року до ухвалення рішення Верховним Судом по справі №520/15772/15-ц, провадження 61- 7692ск18, але не більше одного року із моменту прийняття такого рішення.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочку виконання рішення, стягувач: ПАТ КБ «ПриватБанк», відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати й постановити нову ухвалу якою заяву про відстрочку виконання рішеннясуду задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Справу призначено до розгляду на 10 червня 2020 року ізвикликомучасниківсправи.
Згідно Указу Президента України від 13 березня 2020 року №87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1, на всій території України установлено карантин.
Рада суддів України рекомендувала у період карантину встановити особливий режим роботи судів України, а саме: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами (Лист Ради суддів України від 16 березня 2020 року, адресований Верховному Суду, Вищому антикорупційному суду, місцевим та апеляційним судам).
Пунктами 1, 5 розпорядження Голови Одеського апеляційного суду від 16 березня 2020 року, зі змінами внесеними згідно із розпорядженнями Голови Одеського апеляційного суду за №3 від 02 квітня 2020 року та за №4 від 08 квітня 2020 року «Про тимчасові заходи з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену короновірусом COVID-19» передбачено, що тимчасово, на час установлення на території України карантину, зупиняється розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу та припинено їх пропуск до залів судових засідань на час вжитих заходів. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у частин першої, другоїстатті 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату.
Вказане розпорядження видано з метою забезпечення здійснення правосуддя Одеським апеляційним судом, забезпечення доступу громадян до правосуддя під час дії установленого державою карантину.
10 червня 2020 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява ОСОБА_1 про відкладення, призначеного на 10 червня 2020 року, розгляду справи.
Однак, відповідно до приписів ст.367ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
При цьому, явка сторін не визнаваласьапеляційним судом обов`язковою.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньоїнаявності усправі матеріалівдля її розгляду, колегія суддіввважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повнесудоверішеннявиготовлене 15 червня 2020 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга заявника ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України, зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на як учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного абооспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 11 ЦПК України визначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Згідно частин 1-5 статті 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;2) щодо фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 вересня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою, в якій просить надати ОСОБА_1 відстрочку виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 08 листопада 2017 року та додаткової постанови апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2018 року, по яким Київським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист №520/15772/15-ц від 06 грудня 2018 року до ухвалення рішення Верховним Судом по справі №520/15772/15-ц, провадження 61-7692ск18, але не більше одного року із моменту прийняття такого рішення, посилаючись на тяжке матеріально становище та нате, що в провадженні Верховного Суду знаходиться її касаційна скарга на вказані судові рішення.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочку виконання рішення, судом першої інстанції встановлено, що рішенняапеляційним судом Одеської області проголошено 08 листопада 2017 року, а із заявою про відстрочку заявниця звернулась лише 17 вересня 2019 року, крім того, згідно довідки секретаря суду Смірнової О.В. від 26 вересня 2019 року, цивільна справа №520/15772/15 за позовом ПАТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, надіслана на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 11 лютого 2019 року, та до теперішнього часу не повернута,суд вважає, що заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Посилання заявника ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, не приймаються до уваги за таких підстав.
У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства єобов`язковість судового рішення.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Частиною 1 статті 18 ЦПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина 5 статті 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина 2 статті 22, стаття 64 Конституції України).
Згідно із положеннями статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.ХІ.50), яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень статей 3, 15 ЦК України, статей 1, 4, 5 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі шляхом виконання рішень суду.
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Конституційний Суд України в абзаці одинадцятому підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11березня 2011 року № 2-рп/2011, посилаючись на позицію Європейського суду з прав людини, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежене державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права (абзац 2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012, абзац 3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 року).
Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи те, що сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів та заперечень, а перевірка вказаних обставин має значення для правильного вирішення спору, суду першої інстанції необхідно було перевірити, чи дійсно виникли обставини, що ускладнюють або роблять неможливим виконання судового рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи анологічне процесуальні питання, Верховний Суд у постанові від 27 червня 2018 року у справі №813/8842/13 (провадження №К/9901/37941/18) зробив наступний правової висновок:«відповідно до частини 1 статті 263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження можуть звернутися до адміністративного суду першої інстанції (незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист) із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Наведена норма не містить конкретного переліку обставин для відстрочення та/або розстрочення виконання судового акту, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. Підставою для застосування правил цієї норми є виняткові обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини».
Заява ОСОБА_1 про відстрочку виконання судового рішення обґрунтована тим, що вона є особою похилого вікута отримує пенсіюзавіком в розмірі 1698 грн. щомісяця (а.с. 6),має у власності єдине житло для проживання (а.с. 7-9), а також тим, що вказані судові рішення переглядаються Верховним Судом України в касаційному порядку.
Проте, ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції заявник не довела належним чином, що дійсно на теперішній час у неї виникли обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Самі по собі посилання заявника на вище вказані обставини у даному випадку не можуть служить законною підставою для відстрочення виконання судового рішення.
Отже, суд першої інстанції всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, та правильно виходив з відсутності уданому випадку правових підстав для відстрочення виконання судового рішення.
Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1статті 9 Конституції Українита приймаючи до уваги ратифікаціюЗаконом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 рокуКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняттяЗакону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IVвід 23 лютого 2006 року, суди також повинні застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11Конвенції(див. вищепункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (GarciaRuiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення процесуального питання.
Тому, законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції й постановлення нової ухвали про відстрочення вказаних судових рішень немає.
Керуючись ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376,ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 15 червня 2020 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький
А.І.Дрішлюк
Р.Д.Громік
