Справа №463/5859/20
Провадження №1-кс/463/3392/20
У Х В А Л А
10 липня 2020 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі слідчого судді - ОСОБА_1
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність працівників Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Львові, що полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та про зобов`язання до вчинення дій, -
в с т а н о в и в :
скаржник звернувся до слідчого судді із скаргою на бездіяльність працівників Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Львові, що полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 04 червня 2020 року про вчинення суддею Апеляційного суду Львівської області ОСОБА_4 злочинів передбачених ст.ст. 366, 375 КК України.
Скаргу обґрунтовуєтим,що 04червня 2020року нимбуло поданозаяву доДержавного бюророзслідувань,про вчиненнязлочинів передбаченихст.ст.366,375КК України.Однак,20червня 2020року йомунадійшов лист який підписаний керівником Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань ОСОБА_5 , яким повідомлено, що заяву ОСОБА_3 направлено за належністю до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Львові. На даний час відомості в ЄРДР суб`єктом оскарження не внесено. Вважає, що така бездіяльність Територіального управлінняДержавного бюророзслідувань,розташованого вм.Львові не відповідає вимогам ст. 214 КПК України, а тому просить скаргу задоволити.
Крім того, ОСОБА_3 у своїй скарзі просить проводити розгляд такої без його участі.
Представник ТУ ДБР,розташованого ум.Львові всудове засідання не з`явився,про дату, часі місцерозгляду скаргиповідомлений належнимчином.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 306 КПК України відсутність слідчого не є перешкодою для розгляду скарги.
Відповідно до ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Дослідивши матеріали скарги приходжу до наступного висновку.
Відповідно до вимог ч.1 ст.214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
Відповідно до п.4 ч.5 ст. 214 КПК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.
Таким чином, відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела повинні відповідати вимогам п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.
З наведених положень вбачається, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять достатні та обґрунтовані відомості про кримінальне порушення.
Як вбачається із заяви про вчинення злочину від 04 червня 2020 року ОСОБА_3 вважає, що суддя Апеляційного суду Львівської області ОСОБА_4 при розгляді його апеляційної скарги постановив завідомо неправосудну ухвалу від 21.02.2017 року по справі №454/348/16, чим вчинив злочини передбачені ст.ст.366, 375 КК України.
Статтею 126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об`єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.
У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов`язків, крім випадку умисного правопорушення при здійснені судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Аналогічні роз`яснення змісту гарантій незалежності й недоторканності суддів надано у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13 червня 2007 року.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи, та у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення є одним з основних засад судочинства, встановлених статтею 129 Конституції України.
В свою чергу, здійснення органами досудового розслідування слідчих дій в рамках розпочатого досудового розслідування щодо надання оцінки законності судового рішення та витребування пояснень у суддів з приводу ухваленого рішення тощо при явному зловживанні учасником процесу свого законодавчого права на оскарження такого рішення до вищої інстанції не узгоджується та прямо протирічить положенням статті 124 Конституції України, оскільки делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Згідно з правовими висновками, викладеним у Рекомендації CM/REC (2010) 12 Комітету Ради Європи від 17 листопада 2010 року, судді не зобов`язані роз`яснювати, якими переконаннями вони керувалися при прийнятті судових рішень (п. 15).
Ініціювання кримінального переслідування судді у згаданому контексті є способом незаконного впливу на суд.
З матеріалів скарги вбачається, що скаржник не погоджуються з процесуальним рішенням судді, яке вважає завідомо неправосудним.
Враховуючи наведене вважаю, що заява скаржника від 04 червня 2020 року, яка скерована до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Львові, не містить жодної інформації, яка б вказувала на наявність обставин, що можуть свідчити про вчинення суддею кримінальних правопорушень передбачених ст.ст. 366, 375 КК України чи будь-якого іншого злочину, а зводиться до фактичного незгоди скаржника із процесуальними рішеннями судді. Отже, дана заява не являється повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення, в зв`язку з чим не породжує передбачені ч. 1 ст. 214 КПК України обов`язки слідчого, щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Беручи до уваги вказані вимоги КПК України та встановлені в судовому засіданні обставини в задоволенні скарги слід відмовити.
Керуючись вимогами ст.ст. 214, 303, 306, 307, 372 КПК України, -
п о с т а н о в и в:
відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність працівників Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Львові, що полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 04 червня 2020 року про вчинення суддею Апеляційного суду Львівської області ОСОБА_4 злочинів передбачених ст.ст. 366, 375 КК України.
На ухвалу слідчого судді може бути подана апеляція безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1
