ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
іменем України
25 вересня 2020 року
м. Харків
справа № 638/16768/19
провадження № 22-ц/818/2744/20
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Альфа - Банк»,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2020 року в складі судді Аркатової К.В.,
у с т а н о в и в :
07 лютого 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про забезпечення доказів.
Заява мотивована тим, що в провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова знаходиться цивільна справа за позовом Акціонерного товариства «Альфа - Банк» (далі - АТ «Альфа - Банк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вказує, що АТ «Альфа - Банк» не додав до своєї позовної заяви належним чином завірених копій письмових документів, на які він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, а саме: договору кредиту № 839/3/27/38/7-48, іпотечного договору № 839/4/27/38/7-96, а також передавального акту, з якого вбачається, що оригінали вказаних письмових документів дійсно було передано первісним кредитором позивачу, і тому останній є належним позивачем за даним позовом; а також, документів на підтвердження того факту, що АТ «Альфа - Банк» дійсно є правонаступником Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі -АТ «Укрсоцбанк»). Зазначала, що оскільки вона самостійно не може ознайомитися з зазначеними матеріалами, оскільки не є стороною вказаних правочинів, а вказані договори та інші письмові документи захищені банківською таємницею, тому змушена звернутися до суду з даною заявою. У зв`язку з чим, просила суд витребувати у АТ «Альфа - Банк» належним чином завірені копії письмових документів, які підтверджують перехід прав вимоги за укладеними між первісним кредитором Акціонерно - комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк») та ОСОБА_1 договорів кредиту та іпотеки до нового кредитора АТ «Альфа - Банк»; іпотечного договору № 839/4/27/38/7-96, укладеного 20 лютого 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Левковець О.Л. за реєстровим № 202; договору кредиту № 839/3/27/38/7-48, укладеного 20 лютого 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 ; банківських документів на підтвердження стану взаєморозрахунків за кредитним та іпотечним договором, укладених між ОСОБА_1 та банком (банківських виписок, меморіальних ордерів, квитанцій, заявок на внесення /видачу готівкових коштів тощо); передавального акту від 11 жовтня 2019 року.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2020 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення доказів повернуто заявнику.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в заяві не зазначено належного обґрунтування необхідності забезпечення доказів у запропонований позивачем спосіб, зокрема дійсної наявності підстав припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
27 лютого 2020 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою задовольнити заяву про забезпечення доказів.
Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно із частиною четвертою статті 117 ЦПК України суд має право повернути заяву про забезпечення доказів заявнику у разі, якщо вона не відповідає вимогам статті 117 ЦПК України. А суддя в ухвалі посилається на порушення, зокрема, норм частини першої статті 116 ЦПК України. Всі вимоги статті 117 ЦПК України вона виконала, а саме, зазначала забезпечення яких доказів є необхідним, і обставини, для доказування яких вони необхідні, наведено обґрунтування необхідності забезпечення доказів. Зазначає, що оскаржувану ухвалу суду першої інстанції вона не отримувала, про її зміст дізналась випадково з сайту Єдиного державного реєстру судових рішень.
АТ «Альфа - Банк» та ОСОБА_1 ухвалу суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини першої статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, які мають значення для вирішення справи.
Частинами другою і третьою статті 12, частиною 1 статті 80 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно вимог частини першої статті 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
Частиною другою статті 116 ЦПК України передбачено, що способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі, за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.
Статтею 117 ЦПК України передбачено, що повинно зазначатися в заяві про забезпечення доказів.
Зокрема, пунктом 5 частини 1 статті 117 ЦПК України встановлено, що у заяві про забезпечення доказів зазначається обґрунтування необхідності забезпечення доказів.
Докази, які збираються або подаються сторонами (показання свідків, письмові чи речові докази), повинні стосуватися суті спору (предмета та підстави позову). Тому, вирішуючи, наприклад, питання про виклик свідків, в усіх випадках слід вимагати від сторін пояснення, які саме обставини можуть бути підтверджені ними. Це ж стосується й вирішення питання про витребування інших доказів (письмових, речових). Докази, які не стосуються справи й предмета доказування, або одержані з порушенням порядку, встановленого законом, або якими не можуть бути підтверджені певні обставини справи, судом не повинні прийматися.
Отже, забезпечення доказів - це вжиття судом заходів, направлених на закріплення і збереження доказів.
Підставою забезпечення доказів є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим збирання чи подання доказів або засіб доказування може бути втрачений.
Розглядаючи заяву про забезпечення доказів, суд має з урахуванням обґрунтування необхідності забезпечення доказів пересвідчитися, зокрема, в тому, що зволікання з цим питанням поставить під загрозу можливість подання доказів у майбутньому (вони можуть бути знищені, пошкодженні, втратити свою доказову цінність тощо).
Процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування, призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено.
Забезпечення доказів - це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмету доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.
Разом з тим, заяву про забезпечення доказів, подану в порядку статтей 116-117 ЦПК України, слід відрізняти від клопотання про витребування доказів, яке може бути подане учасником справи у відповідності до статті 84 ЦПК України, оскільки вони є різними за своєю правовою природою.
Так, відповідно до Великого тлумачного словнику української мови «забезпечувати» - це створювати надійні умови для здійснення чого-небудь, захищати, охороняти кого-, що-небудь від небезпеки. «Витребувати» - одержувати щось на вимогу, запропонувати комусь з`явитися, викликати листом.
Отже, потрібно розрізняти витребування доказів як спосіб забезпечення доказів, що в майбутньому можуть бути втрачені або їх подання виявиться ускладненим (статті 116-119 ЦПК України), та витребування доказів як допомогу суду особам, котрі беруть участь у справі, у поданні відповідного доказу, який неможливо отримати самостійно (стаття 84 ЦПК України).
Зі змісту заяви про забезпечення доказів вбачається, що ОСОБА_2 просила витребувати належним чином завірені копії документів, а саме : документів, які підтверджують перехід прав вимоги від АКБСР «Укрсоцбанк» та АТ «Альфа - Банк»; іпотечного договору № 839/4/27/38/7-96, укладеного 20 лютого 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 ; договору кредиту № 839/3/27/38/7-48, укладеного 20 лютого 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 ; банківських документів на підтвердження стану взаєморозрахунків за кредитним та іпотечним договором, укладених між ОСОБА_1 та банком, оскільки вона не може самостійно їх отримувати. Такі вимоги по суті є клопотанням про витребування доказів, адже наведені обставини свідчать про, те що заявник тривалий час не може отримати документи, а не про те, що такі докази у майбутньому не вдасться отримати взагалі. Заявником не наведено підстав для забезпечення цих доказів відповідно до наведених вище положень ЦПК України.
Повертаючи заяву про забезпечення доказів, суд першої інстанції правильно виходив з того, що заява не відповідає вимогам статті 117 ЦПК України. Зокрема, ОСОБА_2 не обґрунтувала необхідність забезпечення доказів, тобто не зазначила підстави, які б припускали, що засіб доказування може бути втрачений; збирання або подання цього доказу стане згодом неможливим чи утрудненим, тому у відповідності до вимог частини 4 статті 117 ЦПК України це є підставою саме для повернення такої заяви заявнику.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі щодо неможливість самостійно ознайомитися з даними документами, колегія суддів до уваги не бере, оскільки за приписами частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом, в якому, окрім іншого, зазначаються вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Доводи ОСОБА_2 про те, що отримання вказаних документів є необхідним для з`ясування законності вимог АТ «Альфа - Банк», колегія суддів не приймає, оскільки підставою для забезпечення доказів є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений; збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
Що стосується твердження в апеляційній скарзі, щодо того, що ОСОБА_2 не було направлено оскаржувану ухвалу, то це спростовується наявним в матеріалах справи супровідним листом про направлення на її адресу копії ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2020 року (а. с. 10).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат немає.
Керуючись ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 25 вересня 2020 року.
Головуючий - А.В. Котелевець
Судді - О.М. Хорошевський
В.Б. Яцина
