КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ЄУНС № 363/2893/19 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Справа № 11-кп/824/577/2021
Категорія: ст. 331 КПК України
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8 , який приймає участь у судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку з ДУ "Київський слідчий ізолятор", розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.358, ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України,
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 05листопада 2020 року у кримінальному провадженні №12018110140001097
В С Т А Н О В И Л А:
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020року задоволено клопотання прокурора, продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 03 січня 2020 року включно із визначенням застави у розмірі 85 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 186 745 грн та покладенням обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України, у разі внесення застави.
Таке рішення, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), стадії судового розгляду, характеру та тяжкості злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 та даних про його особу, суд мотивував тим, що продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, ступінь яких не зменшився та більш м`які запобіжні заходи, ніж позбавлення волі, не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 , вважаючи ухвалу суду від 05 листопада 2020 року незаконною та необґрунтованою, просить змінити йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт або особисте зобов`язання з покладенням відповідних процесуальних обов`язків.
За доводами обвинуваченого з часу обрання йому найсуворішого запобіжного заходу ризики, які врахував слідчий суддя, значно зменшилися. Виходячи з матеріалів кримінального провадження, на підтвердження доцільності тримання його під вартою прокурор не надав жодного доказу щодо наявності на даний час достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також не довів недостатності застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання цим ризикам. Разом із цим, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд не врахував вимоги пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ.
Звертає увагу на те, що під час кримінального провадження він сприяв слідству та допомагає в суді встановленню істини у справі, а прокурором не надані будь-які докази існування ризику втечі, а також про те, що він (обвинувачений) впливає на потерпілого чи свідків.
За твердженням обвинуваченого жодної обставини, окрім тяжкості злочину, яка б була підставою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на даний час не існує, тому тримання його під вартою у кримінальному провадженні на даній стадії судового розгляду є невиправданим.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та захисника, які просили задовольнити апеляційну скаргу та змінити обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід на особисте зобов`язання, заперечення прокурора щодо апеляційного прохання, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1, ч. 2ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченомуглавою 18 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до положень ч. 1ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимстаттею177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятоюстатті 176 цього Кодексу.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так само як і про його продовження, судпершої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, з урахуванням вимог ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Як вбачається з матеріалів провадження, Броварським міськрайонним судом Київської області здійснюється судовий розгляд кримінального провадження №12018110140001097 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.358, ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України.
Під час розгляду питання доцільності продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, суд першої інстанції, з урахуванням доводів прокурора, викладених у клопотанні, щодо наявності для цього достатніх підстав, з урахуванням стадії судового розгляду, тяжкості злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 та даних про його особу, дійшов висновку, що продовжують існувати ризики, передбаченіп. 1, п. 3 ст. 177 КПК України, ступінь яких не зменшився та інші більш м`які запобіжні заходи за відсутності достатніх стримуючих факторів не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків.
З таким висновком суду погоджується і колегія суддів, оскільки вважає, що судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , об`єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Що стосується доводів обвинуваченого про те, що ризик втечі значно зменшився від часу обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а існування ризику незаконного впливу на потерпілого та свідків взагалі прокурором не доведено, тому продовження строку тримання його ( ОСОБА_8 ) під вартою є невиправданим, то колегія суддів враховує наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення в справі «Панченко проти Росії»).
В контексті п. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у п.60 рішення у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання прообрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177КПК України.
На питання про те, чи є розумним строк тримання під вартою, не можна відповісти абстрактно. Визначати, чи розумно й надалі залишати обвинуваченого під вартою, необхідно на підставі особливостей кожної конкретної справи. Подовження строку тримання під вартою в певній справі може бути виправданим лише тоді, коли наявні конкретні ознаки того, що вимога громадських інтересів важить більше попри презумпцію невинуватості, ніж правило поваги до особистої свободи (рішення у справі «W. проти Швейцарії»). Передусім національні судові органи мають забезпечити, щоб у будь-якому конкретному випадку досудове тримання обвинуваченої особи під вартою не перевищувало розумного строку. З цією метою вони повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, попри належну повагу до принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (п.152 рішення ЄСПЛ у справі «Лабіта проти Італії»).
З огляду на вагомість аргументів прокурора в клопотанні, які не були спростовані стороною захисту, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурором у судовому засіданні доведено наявність ризиків, передбачених п. 1 та п. 3 ч. 1ст. 177 КПК України, які не зменшилися, що виправдовує тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та є підставою для продовження строку дії такого запобіжного заходу.
Досліджуючи доводи обвинуваченого про те, що суд необґрунтовано встановив наявність двох ризиків, керуючись виключно тяжкістю інкримінованого діяння, колегія суддів, перш за все, вважає за необхідне зауважити, що згідно з практикою ЄСПЛ суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» ЄСПЛ визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Враховуючи характер висунутого ОСОБА_8 обвинувачення та конкретні обставини інкримінованих йому злочинів, в тому числі особливо тяжкого, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років і він становить значну суспільну небезпечність, наявність якої потребує забезпечення не лише прав ОСОБА_8 , але й високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів, а також тяжкість покарання, яка загрожує ОСОБА_8 у разі визнання його винуватим, та всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, який офіційно не працював, за місцем реєстрації не проживав, не має стійких соціальних зв`язків, колегія суддів вважає, що ОСОБА_8 може переховуватися від суду, такий ризик не зменшився і виправдовує подальше його тримання під вартою.
З огляду на те, що судовий розгляд у зв`язку з заміною суддів колегії має розпочатись з початку, отже потерпілий та свідки у кримінальному провадженні, показання яких суд має сприймати безпосередньо, ще не допитувалися, продовжує існувати ризик незаконного впливу на потерпілих та свідків, що в свою чергу доводить обґрунтованість висновку суду про те, що ймовірність реалізації цього ризику, а також ризику втечі не зменшилася на даний час.
За вказаних обставин застосування більш м`якого запобіжного заходу, на переконання колегії суддів, не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та не запобігатиме спробам вчинити вказані дії, отже твердження обвинуваченого про протилежне є безпідставним.
При цьому колегія суддів зважує і на те, що обвинуваченому при обранні та продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою була визначена, з урахуванням вимог ч. 5ст. 182 КПК України, застава як альтернативний запобіжний захід, розмір якої може забезпечити належне виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та є співмірним з існуючими у даному кримінальному провадженні ризиками.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м`який, принаймні на цій стадії судового розгляду, колегія суддів не встановила.
Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і вмотивованою, отже не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого.
З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020року, якою обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 03 січня 2020 року включно із визначенням застави та покладенням обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України, у разі її внесення - без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня оголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
_________________ __________________ __________________
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4
