УКРАЇНА
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
____________________________________________________________________
Справа № 686/8610/17
Провадження № 22-ц/4820/901/21
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2021 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Купельського А.В. (суддя-доповідач),
Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.,
секретар судового засідання Філіпчук О. В..,
за участю учасників справи: представника позивача - адвоката Яцишина А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2021 року (суддя Мазурок О.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача ОСОБА_3 про встановлення факту істотного збільшення у своїй цінності майна, визнання спільною сумісною власністю житлового будинку та прибудинкових приміщень, розподіл майна подружжя,
в с т а н о в и в :
В травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту істотного збільшення цінності майна, визнання спільною сумісною власністю житлового будинку та прибудинкових приміщень, розподіл майна подружжя та просить визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Ѕ житлового будинку з прибудинковими приміщеннями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 житлова площа - 58,1 кв.м, загальна - 87,8 кв.м.; виділити їй у власність Ѕ частину Житлового будинку площею 43,9 кв.м. та Ѕ частину прибудинкових приміщень, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
На обґрунтування свого позову, вказала, що вона, у період з 19.07.2001 року по 06.03.2017 року, перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . Згідно рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06.03.2017 року шлюб між ними розірвано. Угоди про добровільний поділ нажитого нерухомого майна між ними не досягнуто. Зокрема, у шлюбі за рахунок спільної праці та коштів, ними здійснено добудову до житлового будинку відповідача, а також зведення необхідних надвірних споруд, у тому числі гаража.
Після одруження вони проживали у будинку по АДРЕСА_1 , Ѕ якого ОСОБА_2 успадкував ще до одруження, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 30.04.1991 року.
На той час належна йому частина будинку складалась із кухні, їдальні та житлової кімнати (при цьому житлова площа становила лише 11,5 кв.м., а загальна площа - 24,7 кв.м. (копія журналу внутрішніх обмірів і розрахунків площ приміщень від 05.02.1991 року, копія схеми розміщення будівель та споруд на земельній ділянці).
Оскільки вони виховували сина та потребували поліпшення житлових умов та ними розпочато добудову до вказаного будинку, а також зведення необхідних надвірних споруд, у тому числі гаража.
Дозвіл на ці роботи відповідач отримав у 2001 році, а у червні 2003 року ними отримано архітектурно-планувальне завдання, яке було видане на ім`я відповідача.
Також рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 12.04.2007 року затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом житлових та допоміжних приміщень, господарських будівель і споруд, гаражів в гаражних масивах щодо зазначених надвірних споруд, у тому числі гаража.
За рахунок спільної праці, особистих та спільних коштів, у тому числі використання будівельних матеріалів родичів позивача, житлову площу було збільшено на 46,6 кв.м. (до 58,1 кв.м.), а з урахуванням таких допоміжних приміщень як кухня, вбиральня, ванна, складова, - загальна площа будинку (квартири) збільшилась на 63,1 кв.м. (до 87,7 кв.м.).
Крім того, ними побудовано гараж, розмірами 5,87 х 3,73 м. Це підтверджується схемами розміщення будівель та споруд на земельній ділянці від 14.02.2007 та 25.05.2007, журналом внутрішніх обмірів і розрахунків площ приміщень житлового будинку і журналом зовнішніх обмірів від 10.10.2006, поетажним планом від 25.05.2007.
13.09.2017 року позивачем подано заяву про зміну предмету позову, просила встановити факт істотного збільшення у своїй цінності майна, а саме: житлового будинку з прибудинковими приміщеннями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 житлова площа - 58, 1кв.м,загальна -87,8 кв.м.; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з прибудинковими приміщеннями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , житлова площа - 58,1 кв.м, загальна - 87,8 кв.м.; виділити у власність ОСОБА_1 Ѕ частину прибудинкових приміщень, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту істотного збільшення у своїй цінності майна, визнання спільною сумісною власністю житлового будинку та прибудинкових приміщень, розподіл майна подружжя відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 4160 грн. недоплаченого судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, винести постанову, якою позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
Вважає, що судом не надано оцінки документам, які підтверджують, що сторонами у справі за період перебування у шлюбі було здійснено добудову до житлового будинку (реконструкцію житлового будинку), який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .
Зазначає, що суд помилково прийшов до висновку, що згідно схеми приміщень на земельній ділянці №45 - приміщення 2-1, 2-2 (кухня, жила кімната) є самовільно забудовані, оскільки в схемі розміщення приміщень на земельній ділянці №45 лише зазначено розташування забудови на земельній ділянці. Крім того, вказаний документ складений 13.09.1991 р., а не 08.05.2001 року, як зазначено в рішенні.
Звертає увагу, що різниця між вартістю об`єкта нерухомого майна до шлюбу укладеного між сторонами та після шлюбу, становить 610 226 грн., що майже в десятеро перевищує вартість будинку до шлюбу укладеного між сторонами.
Посилається на те, що показання свідків відповідача, зокрема ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не відповідають дійсності та суперечать іншим доказами у справі, а також стосуються тільки початку реконструкції спірного будинку. Крім того, судом при вирішенні справи взагалі не враховано показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які повністю підтверджують обставини, які зазначені у позовній заяві.
Відзиву на апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду від учасників справи не надходило.
Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 30 квітня 1991 року ОСОБА_2 став власником Ѕ частки житлового будинку по АДРЕСА_1 , з надвірними прибудовами, підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом (т.1 а. с. 23).
Право власності на іншу Ѕ частину будинку зареєстроване за ОСОБА_3 .
Згідно схеми розміщення приміщень на земельній ділянці №45 - самовільно побудовано гараж, сарай, тамбур (а.с. 13).
Відповідно до схеми розміщення приміщень на земельній ділянці №45 (дата виникнення 08.05.2001 року) - самовільно побудовано приміщення 2-1, 2-2 (кухня, жила кімната) (т. 1 а.с. 79-80).
20.05.2001 року ОСОБА_2 направив до БТІ заяву-замовлення та просить вислати виробничника для узаконення самовільної прибудови, гаража до будинку по АДРЕСА_1 .
25 травня 2001 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 надали згоду завірені нотаріусом на узаконення гаража побудованого ОСОБА_2 на межі земельних ділянок, зведення хліва та зведення прибудови до стіні будинку (т.1 а.с. 170-171).
Рішенням виконавчого комітету Хмельницького міської ради №446 від 14.06.2001 року - надано дозвіл на виготовлення архітектурно-планувальних завдань на будівництво житлових, допоміжних приміщень і господарських споруд, самовільно збудованих та надання дозволу на будівництво ОСОБА_2 . АДРЕСА_2 на прибудову житлових та допоміжних приміщень до АДРЕСА_2 , будівництво гаража (а.с.14).
19 липня 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 березня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Хмельницького міської ради №389 від 12.04.2007 року - затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом житлових та допоміжних приміщень, господарських будівель та споруд (а.с. 16).
Відповідно до висновку експерта №91/18 від 04.09.2019 року - вартість житлового будинку та прибудинкових приміщень, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 на момент проведення експертизи становить 681616 гривень без ПДВ. Вартість добудованих житлових, допоміжних приміщень та гараж згідно витягу з рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 12.04.2007 року на момент проведення експертизи становить 610226 гривень без ПДВ. Оскільки в наданих матеріалах справи відсутня проектно-технічна документація, будівельний паспорт та надати відповідь на поставлене питання не вбачається за можливе. Внаслідок проведення ремонтно-будівельних робіт у об`єкті нерухомого майна розташованого у АДРЕСА_2 здійснено реконструкцію житлового будинку (а.с. 117-133).
Так, свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні посвідчив, що у 2001 році на весні ОСОБА_12 почав робити добудову до будинку, побудував фундамент і стіни, до осінні збудували перший поверх добудови. Свідок ОСОБА_9 посвідчила, що вона є рідна сестра ОСОБА_2 , у березня 2001 року було зроблено підмуровок, перший поверх зробили до кінця року, а на наступний рік добудували другий поверх будинку, оплату робили батьки, будівельні матеріали купували вони також вони були заможні. Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні посвідчив, що він працював з ОСОБА_2 і коли той почав будівництво, то він разом з іншими допомагав будувати, спочатку було зроблено пристройка до літньої кухні, розширено хату, це було у 2000 році, ОСОБА_2 тоді розійшовся з першою дружиною; гараж почав строїти з першою дружиною і закінчив будувати сам; ОСОБА_1 ще не проживала разом з ним, коли вони будували, стали проживати разом осінню. Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні посвідчив, що він допомагав будувати гараж ОСОБА_2 , який розпочали будувати у 1990-1991 роках, у 2000 роках залили фундамент, у травні ОСОБА_2 завіз цеглу, за травень зробили пристройку до будинку. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 почали жити разом в липні, серпні. Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні посвідчив, що він є сусідом ОСОБА_2 , який десь у 1992-1993 роках побудував зі згоди сусіда гараж. Аналогічні свідчення надали в судовому засіданні ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Як встановлено судом з трудової книжки ОСОБА_1 , остання з 11.04.2002 року не працювала (а.с.166 - 167).
Відповідно до індивідуальної відомості про застраховану особу ОСОБА_2 , він працював з 1999 року по 2008 рік та у 2019 році та отримував відповідно заробітну плату (а.с.168 - 169).
Згідно повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України від 12.12.2019 року - ОСОБА_11 за період з 01.01.2001 року по 31.01.2008 року отримала пенсію в розмірі 20606,79 грн. (а.с.158).
З врахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що ОСОБА_2 , ще до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , а саме до 19 липня 2001 року, закінчив будівництво гаража та частково здійснив добудову до будинку, що по АДРЕСА_1 , який належить на праві власності йому та ОСОБА_11 .
Крім того, рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовлено. Вказаним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі з 19 липня 2001 року. Ѕ частки житлового будинку з надвірними прибудовами належить ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 квітня 1991 року, а тому не є спільним майном подружжя.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що до суду не надано належних та допустимих доказів того, що майно ОСОБА_2 (будинок АДРЕСА_1 , істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат, які були внесені ОСОБА_1 , а також не надано доказів на яку суму істотно збільшився у своїй цінності спірний будинок.
Крім того, до суду не надано належного та допустимого доказу тому, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 , оскільки до суду надано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 30 квітня 1991 року, з якого вбачається, що власником Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , інших правовстановлюючих документів, на підтвердження права власності відповідача на будинок АДРЕСА_1 до суду не надано.
З таким висновком погоджується Хмельницький апеляційний суд.
Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є, відповідно до ст. 22 КпШС України, його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є, відповідно до ст. 24 КпШС України, власністю кожного з них.
Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно, відповідно до ст. 25 КпШС України, може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.
Статтею 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому, втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям.
Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.
Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
При цьому, мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.
Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.
У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мала довести, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.
Із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66-68,70 СК України вбачається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.
Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилась у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов`язане з вкладенням у об`єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.
Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.
Для застосування правил, передбачених статтею 62 СК України, збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.
Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17 та в постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 451/847/16-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 362/6056/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 444/372/18.
На підставі статей 12, 13, 76, 81, 82 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини, визнані сторонами не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За наведених обставин, для застосування передбачених статтею 62 СК України правил і наслідків, позивач має довести перед судом, крім іншого, факт збільшення вартості майна та істотність такого збільшення. Належними доказами на підтвердження цих обставин є документи, які нададуть змогу зробити порівняльний аналіз вартості спірного майна до моменту збільшення його цінності та після цього.
Відповідно до статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Разом з тим, позивачкою не доведений факт можливості віднесення судом майна, яке належало одному з подружжя до спільної сумісної власності з підстав істотного збільшення його цінності внаслідок трудових або грошових затрат позивача.
Крім того, висновок суду про те, що власником Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 квітня 1991 року і не підлягає поділу між подружжям ґрунтуються на законі та підтверджуються матеріалами справи.
Також судом першої інстанції правильно враховано, що позивачка ОСОБА_1 вже зверталась із позовом до колишнього чоловіка ОСОБА_2 про поділ майна подружжя з урахуванням прибудови, однак рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 грудня 2016 року у задоволенні позову було відмовлено. Вказаним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі з 19 липня 2001 року. Ѕ частки житлового будинку з надвірними прибудовами належить ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 квітня 1991 року, а тому не є спільним майном подружжя.
Посилання апелянта, що судом не надано оцінки документам, які підтверджують, що сторонами у справі за період перебування у шлюбі було здійснено добудову до житлового будинку (реконструкцію житлового будинку), який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 необґрунтованим та голослівним. Письмових доказів на підтвердження зазначених обставин позивач апелянт не надала. Пояснення свідків на які посилається апелянт спростовуються письмовими доказами про початок будівництва і йога закінчення.
Необґрунтованим є посилання апелянта, що суд помилково прийшов до висновку, що згідно схеми приміщень на земельній ділянці №45 - приміщення 2-1, 2-2 (кухня, жила кімната) є самовільно забудовані, оскільки в схемі розміщення приміщень на земельній ділянці №45 лише зазначено розташування забудови на земельній ділянці. Крім того, вказаний документ складений 13.09.1991 р., а не 08.05.2001 року, як зазначено в рішенні. Доказів, що будівництво зазначених приміщень розпочато з дотриманням відповідних дозволів апелянтом не надано.
Посилання апелянта, що різниця між вартістю об`єкта нерухомого майна до шлюбу укладеного між сторонами та після шлюбу, становить 610 226 грн., що майже в десятеро перевищує вартість будинку до шлюбу укладеного між сторонами є необґрунтованим. Безперечних доказів проведення будівництва після укладення шлюбу позивач не надала. Рішенням виконавчого комітету Хмельницького міської ради №446 від 14.06.2001 року про надання дозволу на виготовлення архітектурно-планувальних завдань на будівництво житлових, допоміжних приміщень і господарських споруд, самовільно збудованих та надання дозволу на будівництво ОСОБА_2 . АДРЕСА_2 на прибудову житлових та допоміжних приміщень до АДРЕСА_2 , будівництво гаража, рішення виконавчого комітету Хмельницького міської ради №389 від 12.04.2007 року про затвердження акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом житлових та допоміжних приміщень, господарських будівель та споруд не є свідченням того, що будівництво реконструкцію зазначених споруд проводилось після липня 2001 року.
Необґрунтованим є посилання апелянта, що показання свідків відповідача, зокрема ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не відповідають дійсності та суперечать іншим доказами у справі, а також стосуються тільки початку реконструкції спірного будинку, що судом при вирішенні справи взагалі не враховано показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які повністю підтверджують обставини, які зазначені у позовній заяві. Суд дослідив пояснення зазначених свідків і виклав їх у оскарженому рішенні суду.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявників з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам Закону.
Доводи скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ст. 375 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для його скасування, тому підлягають відхиленню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, Хмельницький апеляційний суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Повне судове рішення складено 7 червня 2021 року.
Судді А.В. Купельський
Т.О. Янчук
О.І. Ярмолюк
