Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 30 жовтня 2019 року
у справі № 352/2324/17
Цивільна юрисдикція
Щодо самочинної, без згоди матері дитини, зміни місця проживання малолітньої дочки
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування районної державної адміністрації, про зміну місця проживання та відібрання дитини.
Рішенням районного суду позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1. Відібрано малолітню дитину ОСОБА_3 від батька ОСОБА_2 і повернуто дитину матері ОСОБА_1. Рішення суду у частині відібрання дитини від батька та повернення її матері звернуто до негайного виконання.
Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення районного суду залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_2 наполягає, що суд без будь-яких доказів встановив, що відповідач ОСОБА_2 самочинно без згоди матері дитини змінив місце проживання малолітньої дочки, мати дитини самостійно покинула дитину та не повернулася до неї після пройденого курсу лікування з обласної психоневрологічної лікарні.
Правова позиція Верховного Суду: за положеннями ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
У ч. 1 ст. 162 СК України йдеться про те, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Судами попередніх інстанцій не з`ясовано адресу попереднього місця проживання дитини, проте це є необхідним для правильного вирішення справи в частині вирішення позовних вимог про відібрання дитини, так само як при визначенні місця проживання дитини необхідним є встановлення, хто з батьків створює найкращі умови для розвитку та виховання дитини.
При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини, й обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Зазначивши в оскаржуваних рішеннях про врахування інтересів дитини, суди не в повному обсязі встановили обставини, які мають значення для визначення найкращих інтересів дитини, не встановили, проживання з ким із батьків буде відповідати найкращим інтересам дитини, поведінку кожного з батьків стосовно дитини, не взяли до уваги, що після народження дитини батьки забрали її з пологового будинку до помешкання батька та продовжували проживати за місцем проживання відповідача, і лише протягом тижня після виписки з лікарні ОСОБА_1 вони проживали разом з дитиною за місцем реєстрації позивача у житловому будинку матері ОСОБА_1 , враховуючи діагностовані проблеми зі здоров`ям - чи перебуває дитина на обліку у лікарні, проходить обстеження у відповідних лікарів, отримує належне лікування, та чи звертався батько протягом часу, коли дитина проживає з ним, до лікарів щодо стану її здоров`я, чи відвідує дитина ясла/дитячий садок, розвиваючі гуртки за місцем її проживання, чи має прив`язаність до членів сім`ї батька, з якими проживає, хто фактично займається вихованням дитини, який психологічний зв`язок між дитиною та батьками.
Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесів вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини.
При цьому під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою повинен проводити психолог, головним завданням такої бесіди є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків або встановлення прихильності чи схильності (з огляду на вік) до одного з них.
Захисту прав дитини та перевірки дотримання її прав та найкращих інтересів повинні сприяти не тільки батьки, але й правоохоронні та інші державі органи в компетенцію яких входить перевірка інформації щодо дитини, її стану, місцезнаходження тощо.
Висновки: при вирішенні сімейних спорів доцільно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийняте рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку. У той же час, позивач не надала, а в матеріалах справи відсутні докази про те, що місце проживання доньки сторін було визначено законом або судом саме з нею, а відповідач його протиправно змінив, враховуючи обставини справи, які підтверджені сторонами під час розгляду справи: після народження дитини батьки дитини забрали її з пологового будинку до помешкання батька та продовжували проживати за місцем проживання відповідача, і лише протягом тижня після виписки з лікарні ОСОБА_1 вони проживали разом з дитиною за місцем реєстрації позивача у житловому будинку матері ОСОБА_1.
Ключові слова: тимчасовий психічний розлад, місце проживання дитини, виховання дитини
