Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 30 січня 2020 року
у справі № 9901/365/19
Адміністративна юрисдикція
Щодо необгрунтованості рішення Вищої ради правосуддя про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя внаслідок недбалості
Фабула справи: ОСОБА_1 з підстави, установленої п. 4 ч. 1 ст. 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», оскаржила до суду рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП).
Цим рішенням ВРП залишила без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати, яким суддю ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення у виді попередження. В оскаржуваному рішенні ВРП погодилася з висновком її дисциплінарного органу про те, що слідчий суддя ОСОБА_1, розглядаючи справу за скаргою Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» (далі - ГО «ВО «Автомайдан») на бездіяльність щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні цієї скарги, внаслідок недбалості допустила істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, тобто вчинила дисциплінарний проступок, передбачений пп. «а» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час постановлення ухвали від 30 липня 2018 року).
Обґрунтовуючи скаргу на зазначене вище рішення ВРП, ОСОБА_1 вказує на відсутність підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності. На переконання ОСОБА_1, вона, розглядаючи як слідчий суддя справу за скаргою голови ГО «ВО «Автомайдан» на бездіяльність прокурора щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, не допустила порушення норм КПК України, оскільки представник скаржника з огляду на стислі строки розгляду таких справ повідомлявся про час і дату розгляду справи телефонограмою за вказаним у скарзі телефонним номером, однак у судове засідання не з'явився, при цьому можливості розгляду по суті скарги за відсутності особи, яка її подала, КПК України не передбачає. Тому, враховуючи відсутність підстав для повернення скарги, закриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 304 та ч. 2 ст. 305 КПК України чи навіть з огляду на судову практику залишення її без розгляду, суддя обґрунтовано застосувала ч. 2 ст. 307 цього Кодексу та постановила ухвалу про відмову в задоволенні скарги у зв`язку з неявкою її заявника, що свідчило про не підтримання ним скарги. Наведене, на думку судді ОСОБА_1, свідчить про відсутність у її діях істотного порушення норм процесуального права, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до імперативних вимог ч. 3 ст. 306 КПК України участь у судовому засіданні скаржника чи його захисника, представника (принаймні однієї із зазначених осіб) є обов'язковою. Водночас згідно із ч. 2 цієї ж статті слідчий суддя зобов'язаний розглянути скаргу не пізніше сімдесяти двох годин з моменту її надходження.
У разі ж неявки до суду скаржника, належним чином сповіщеного про розгляд скарги, слідчий суддя не наділений повноваженнями забезпечити прибуття цієї особи проти її волі.
Зокрема, примусовий привід до суду згідно із ч. 3 ст. 140 КПК України застосовується виключно до підозрюваного, обвинуваченого або свідка.
Грошове стягнення за неявку до суду без поважних причин відповідно до ч. 1 ст. 139 КПК України може бути накладено лише на підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного відповідача, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.
Адміністративній відповідальності за злісне ухилення від явки в суд за ст. 185-3 КУпАП підлягають лише свідок, потерпілий, позивач, відповідач, експерт, перекладач.
Таким чином, закон не встановлює жодних заходів процесуального примусу для забезпечення участі в судовому засіданні особи, котра оскаржує рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора. Не передбачає закон і можливості розгляду судом скарги за відсутності скаржника, належним чином повідомленого про такий розгляд (якщо в судовому засіданні не бере участі його захисник чи представник).
У ч. 2 ст. 307 КПК України визначено вичерпний перелік рішень, які слідчий суддя може прийняти за результатами розгляду відповідної скарги: скасувати рішення слідчого чи прокурора; зобов'язати припинити дію чи вчинити певну дію; відмовити в задоволенні скарги.
Однак, постановлення будь-якої з наведених ухвал за відсутності і скаржника, і його захисника чи представника не відповідатиме приписам ч. 3 ст. 306 КПК України.
Відкладення розгляду скарги призведе до порушення строку, встановленого ч. 2 ст. 306 зазначеного Кодексу, а також не гарантує прибуття в наступне судове засідання осіб, котрі не бажають брати в ньому участь.
Прийняття ж у такому випадку іншого рішення, крім зазначених у ч. 1 ст. 307 КПК України, не пов'язаного з розв`язанням порушених у скарзі питань по суті (зокрема, про залишення скарги без розгляду) суперечитиме закріпленій у п. 2 ч. 1 ст. 7, ст. 9 КПК України засаді законності, оскільки відповідного способу вирішення скарги законом не передбачено. Тоді як згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, у зазначеній ситуації суддя позбавлений можливості розглянути скаргу з дотриманням передбаченого КПК України порядку. Адже будь-яке з прийнятих ним рішень суперечитиме тій чи іншій нормі процесуального права.
Неоднаковою є і судова практика застосування наведених положень КПК України, в тому числі не сформовано єдиних підходів із цього питання судами вищого рівня.
Висновки: погодившись із висновком дисциплінарної палати про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за істотне порушення внаслідок недбалості норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, Вища рада правосуддя не взяла до уваги недоліків нормативно-правового регулювання дій слідчого судді в разі неприбуття до суду особи, котра оскаржує рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, та її захисника чи представника, належним чином повідомлених про розгляд скарги. Проте зазначені недоліки мають істотне значення з погляду вирішення питання про наявність чи відсутність у діях судді щодо застосування відповідних норм процесуального права недбалості як ознаки дисциплінарного проступку. З огляду на це оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя не містить обґрунтування констатованої цим органом недбалості судді у зв`язку з обраним суддею способом тлумачення і застосування норм процесуального права, як і істотності їх порушень при такому застосуванні. Виходячи з наведеного, рішення Вищої ради правосуддя про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може вважатися законним і обґрунтованим.
Ключові слова: дисциплінарна відповідальність суддів, підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, порядок оскарження на стадії досудового розслідування, судовий контроль на стадії досудового розслідування
