Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 02 квітня 2026 року
у справі № 990/305/25[2]
Адміністративна юрисдикція
Щодо меж процесу доказування процесу доказування в адміністративному судочинстві
ФАБУЛА СПРАВИ
Вступ ОСОБА_1 як кандидат на посаду судді апеляційного суду отримав негативні бали за результатами оцінювання екзаменаційною комісією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) практичних завдань, виконаних ним в межах кваліфікаційного іспиту. Не погодившись із такими балами, подав до Комісії скаргу, в якій просив переглянути це рішення та провести перевірку стосовно допущення відносно нього дискримінації під час оцінювання його робіт. Поряд із цим просив надати йому для порівняння практичні роботи того кандидата, який отримав максимальний бал за наслідками оцінювання.
Комісія листом повідомила ОСОБА_1 про відсутність у неї законодавчо визначених підстав для перегляду та повторного оцінювання виконаних ним практичних завдань. Також вказала, що позивач не зазнав обмежень у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у задоволенні позову відмовив з тих підстав, що ВККС у спірному випадку не допустила протиправної бездіяльності і належним чином розглянула скаргу позивача.
ОЦІНКА СУДУ
Частиною другою статті 2 КАС України визначено перелік критеріїв, на відповідність яким суд повинен перевірити рішення (дії, бездіяльність) суб'єкта владних повноважень у справах про їх оскарження.
Частина четверта статті 9 КАС України передбачає, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
За змістом частин першої та другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Стаття 73 КАС України розкриває поняття належності доказів. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
У статті 75 КАС України закріплено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до частини третьої статті 80 КАС України про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.
За правилами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Системний аналіз наведених норм процесуального закону дає підстави для такого висновку. В адміністративному судочинстві дійсно суд не є пасивним спостерігачем у збиранні та наданні учасниками справи доказів, а за необхідності бере активну участь у такому процесі. Отже, доказування - це діяльність адміністративного суду, учасників справи, інших заінтересованих осіб зі збирання (подання, витребування, забезпечення), дослідження (перевірки, огляду) й оцінки доказів у порядку, встановленому в КАС України. Водночас приписи статей 73-76 КАС України пов`язують діяльність як учасників справи, так і суду з наданням / витребуванням лише належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів.
З метою правильного вирішення спору між сторонами одним із завдань суду є визначення предмета доказування, яким окреслюються межі юридично значущих обставин, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи. Положення статей 73, 75 КАС України в їх взаємозв`язку вказують, що доказ має містити інформацію саме щодо предмета доказування [належність], і на підставі такого доказу можна встановити дійсні обставини справи [достовірність].
Таким чином, суд має обов`язок із дослідження та витребування саме тих доказів, які, зокрема, стосуються предмета доказування (тобто є належними). Цей же обов`язок має суд і щодо дослідження саме достовірних доказів. Водночас дослідження / витребування усього масиву доказів, які надають сторони суду або просять його їх витребувати, не відповідає меті доказування в адміністративному судочинстві, яка полягає у встановленні істини у справі. Дослідження доказів, які не стосуються предмета доказування або на підставі яких не можна встановити дійсні обставини справи, не сприяє правильному та справедливому вирішенню спору між сторонами, а призводить лише до надмірного накопичення даних (інформації), яка не має правового значення для правильного вирішення спору. Слід також зазначити, що оцінка лише тих доказів, які стосуються предмета доказування, забезпечує також об'єктивний та неупереджений розгляд адміністративної справи.
ВИСНОВКИ: процес доказування в адміністративному судочинстві обмежений дослідженням лише тих доказів, які відповідають критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності. Відповідно, суд не зобов`язаний задовольняти клопотання учасників справи про витребування тих доказів, які не відповідають означеним вище критеріям, що узгоджується з метою доказування в адміністративному судочинстві та покликане забезпечити процесуальну економію.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: оскарження рішень ВККС, повноваження ВККС, право на скаргу, процедура доказування
