Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 02 липня 2026 року
у справі № 990/282/24[2]
Адміністративна юрисдикція
Щодо розгляду заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення
ФАБУЛА СПРАВИ
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 24 квітня 2025 року у справі № 990/282/24, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 17 липня 2025 року, визнав протиправною бездіяльність Президента України щодо нерозгляду подання ВРП про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва та зобов`язав Президента України розглянути зазначене подання.
Оскільки наведене судове рішення не було виконане відповідачем, ОСОБА_1 у вересні 2025 року звернулася до суду першої інстанції із заявою в порядку статті 382 КАС України про встановлення судового контролю за виконанням рішення Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 990/282/24 та зобов`язання Президента України подати у встановлений судом строк звіт про виконання цього судового рішення.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 з мотивів того, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені доказами, а з поданої заяви позивачки не вбачається та не встановлено, що у загальному порядку виконання судового рішення вжиті усі можливі та необхідні заходи, але такі заходи не дали очікуваного результату.
За результатами розгляду апеляційної скарги позивачки Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі, оскаржувану ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду скасувала та ухвалила нове рішення - про задоволення заяви ОСОБА_1.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення (абзац другий частини першої статті 382 КАС України).
Тлумачення положень частини першої статті 382 КАС України із застосуванням лексичного способу її інтерпретації свідчить, що наведена норма закріплює два правила, за якими здійснюється судовий контроль в адміністративних справах:
- абзац перший визначає, що суд першої інстанції може (тобто закріплює диспозитивне право) зобов`язати суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, пов`язуючи таку можливість з поданням письмової заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або з власною ініціативою суду;
- абзац другий визначає певний перелік справ, в яких суд за письмовою заявою стягувача зобов`язує у формі імперативу суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення.
Тож законодавець установлює імператив для суду зобов'язати суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення лише у категорії адміністративних справ щодо пенсій та інших соціальних виплат (послуг, доплат, допомоги). Водночас в інших справах на суд не покладається такого імперативного обов`язку, а передбачається диспозитивне право суду на встановлення судового контролю через вживання конструкції «може зобов'язати».
Натомість визначене абзацом першим частини першої статті 382 КАС України диспозитивне право суду щодо встановлення судового контролю використовується залежно від наявності об'єктивних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами. При цьому встановлення судового контролю за цією нормою здійснюється з урахуванням стадійності порядку судового контролю.
Предметом розгляду стадії судового контролю щодо розгляду заяви про зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення є виключно наявність об'єктивних обставин, які ставлять під сумнів належне виконання рішення суб'єктом владних повноважень.
Іншими словами, метою цієї стадії є лише встановлення доцільності самого контролю, що прямо слідує зі змісту положень частини другої статті 3821 КАС України, згідно з якою за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення та зобов'язання подати звіт. Для задоволення такої заяви суду не потрібно на цій стадії надавати остаточну оцінку діям суб'єкта владних повноважень щодо виконання судового рішення, слід лише встановити ознаки його невиконання або неповного виконання.
ВИСНОВКИ: тлумачення норм статті 382 КАС України у її системному взаємозв'язку з положеннями статті 372 цього Кодексу свідчить, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження). Зокрема, до таких підстав належать випадки, якщо: рішення суду ще не виконано, зокрема в порядку його примусового виконання; існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання; існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення або дають підстави вважати, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку тощо.
Тобто на стадії заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення суд має перевірити лише наявність ознак невиконання (неповного виконання) судового рішення, на які вказує заявник, не вдаючись при цьому до аналізу причин невиконання чи правильності дій боржника. Факт невиконання судового рішення власне є достатньою і самостійною підставою для задоволення заяви про зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: примусове виконання судових рішень, захист прав у публічно-правових спорах, процесуальні засоби впливу на боржника, діяльність органів державної виконавчої служби, реалізація судового захисту
