Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 02 липня 2026 року
у справі № 990/282/24[5]
Адміністративна юрисдикція
Щодо неможливості повної відмови суду у здійсненні судового контролю за виконанням судового рішення з підстави тимчасових чи процедурних складнощів, з якими стикається суб'єкт владних повноважень
ФАБУЛА СПРАВИ
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 24 квітня 2025 року у справі № 990/282/24, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 17 липня 2025 року, визнав протиправною бездіяльність Президента України щодо нерозгляду подання ВРП про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва та зобов`язав Президента України розглянути зазначене подання.
Оскільки наведене судове рішення не було виконане відповідачем, ОСОБА_1 у вересні 2025 року звернулася до суду першої інстанції із заявою в порядку статті 382 КАС України про встановлення судового контролю за виконанням рішення Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 990/282/24 та зобов`язання Президента України подати у встановлений судом строк звіт про виконання цього судового рішення.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 з мотивів того, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені доказами, а з поданої заяви позивачки не вбачається та не встановлено, що у загальному порядку виконання судового рішення вжиті усі можливі та необхідні заходи, але такі заходи не дали очікуваного результату.
За результатами розгляду апеляційної скарги позивачки Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі, оскаржувану ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду скасувала та ухвалила нове рішення - про задоволення заяви ОСОБА_1.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно із частиною першою, пунктами 5, 6 частини другої статті 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити, зокрема, відомості про виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання; у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб'єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення.
Велика Палата Верховного Суду вважає хибним висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що встановлення строку на подання звіту не є належним та ефективним способом забезпечення виконання судового рішення, оскільки, за твердженням суду першої інстанції, в цьому випадку суд установлює новий строк для виконання судового рішення.
Такий висновок суду першої інстанції прямо суперечить положенням статей 382-382-3 КАС України, якими врегульовано застосування інструментів судового контролю, адже зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення жодним чином не замінює (не відкладає) строку його виконання, який настав з моменту набрання рішенням законної сили. Водночас постановлення ухвали про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення лише встановлює процесуальний строк для інформування суду про стан виконання такого рішення, в тому числі надає суб'єкту владних повноважень відповідно до пункту 6 частини другої статті 382-2 КАС України можливість зазначити заходи та орієнтовні строки виконання судового рішення безпосередньо у звіті про його виконання.
Своєчасне і належне виконання судового рішення є ключовим елементом верховенства права, а право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.
Тож запровадження судового контролю у формі зобов`язання подати звіт є тим легітимним процесуальним інструментом, який дозволяє суду встановити чіткий, прогнозований та реальний алгоритм дій боржника, забезпечуючи суб'єкту владних повноважень у разі неможливості негайного виконання рішення право й обов`язок зазначити у такому звіті обґрунтовані орієнтовні строки його виконання. Такий інструмент судового контролю сприяє реалізації принципу виконуваності судового рішення, запобігає зловживанням з боку боржника, гарантує дотримання законності (як у вимогах стягувача, так в діях боржника) та підвищує довіру громадян до суду та держави в цілому.
ВИСНОВКИ: тимчасові чи процедурні складнощі, з якими стикається суб'єкт владних повноважень, зокрема триваюча збройна агресія російської федерації проти України, введення воєнного стану, можуть бути підставою для обґрунтування графіка та строків виконання безпосередньо у звіті про виконання судового рішення, а не підставою для повної відмови суду у здійсненні судового контролю за його виконанням.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: виконання рішень адміністративних судів, процесуальний контроль за суб’єктом владних повноважень, стадії виконання судового акта
