Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 26 березня 2026 року
у справі № 990/491/25
Адміністративна юрисдикція
Щодо відсутності правових підстав для фактичного персонального інформування про указ Президента України як умови початку перебігу строку звернення до суду
ФАБУЛА СПРАВИ
17 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, у якому просив визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 10 березня 2023 року № 145/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 10 березня 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"» (далі - Указ № 145/2023), яким уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 10 березня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», в частині застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) стосовно ОСОБА_1 (додаток 1, позиція 97).
Водночас у позовній заяві ОСОБА_1 містилося клопотання про поновлення строку на звернення до суду.
Ухвалою колегії суддів КАС ВС від 21 жовтня 2025 року визнано неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом, позовну заяву залишено без руху з підстави подання її поза межами строку звернення до суду, а заявнику надано десятиденний строк з дати вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позову шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших об'єктивних та поважних причин для його поновлення з відповідними обґрунтуваннями та доказами.
Ухвалою від 03 листопада 2025 року КАС ВСвідмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з позовом та повернув його позовну заяву на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 123 КАС України.
ОЦІНКА СУДУ
Чинним законодавством не передбачено обов'язку Президента України іншим чином, аніж шляхом офіційного оприлюднення указів, у тому числі тих, які є актами індивідуальної дії, доводити до відома осіб, яких ці акти стосуються, про їх існування. Це стосується й указів Президента України про застосування санкцій.
Оприлюднення указів Президента України державною мовою в офіційних друкованих виданнях вважається належним способом доведення їх до відома. Незнання цього не звільняє від юридичних наслідків, які спричиняє указ, зокрема, при зверненні до суду з пропуском визначеного для цього строку.
Відтак опублікування Указу № 145/2023, тобто його оприлюднення, презюмує, що його зміст доведено до всіх зацікавлених осіб.
Частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме день, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав.
Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними доводи скаржника про те, що характеристика інформаційного простору України та обставини опублікування оспорюваного Указу не дають встановити безумовну можливість іноземця безперешкодно дізнатись про факт застосування санкцій, оскільки позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували обмеження його фізичного доступу до джерел офіційного оприлюднення чи фактичну ізоляцію від інформації про публічний акт, що стосується його правового статусу.
Сторони зобов`язані вживати всіх можливих заходів для реалізації своїх прав у межах встановлених процесуальних строків. Навіть у складних життєвих обставинах, пов`язаних зі станом здоров`я чи зовнішніми факторами, не усувається обов'язок особи діяти розумно обачно, а також використовувати доступні способи комунікації із судом, включаючи електронні засоби подання заяв. Відсутність доказів вжиття таких заходів свідчить не про об'єктивну неможливість звернення до суду, а про недбалість у реалізації процесуального права, що виключає визнання причин пропуску строку поважними.
Інформація про застосовані санкції включається до Державного реєстру санкцій (статті 5-3, 5-4 Закону № 1644-VII) і є публічною та загальнодоступною, а об`єктивні ознаки реалізації санкцій, їх правові наслідки та публічний порядок уведення їх в дію свідчать про те, що особа, до якої застосовано такі заходи, не могла не знати про факт їх застосування.
Отже, твердження позивача про його необізнаність щодо застосування до нього санкцій протягом тривалого часу не узгоджується з правовою природою обмежувальних заходів, які за своєю суттю спрямовані на істотне обмеження правового статусу особи; суперечить суті застосованих обмежувальних заходів, які мають реальні майнові, організаційні та правові наслідки, та публічному характеру рішень про застосування санкцій, які публікуються в офіційних джерелах і є загальнодоступними.
ВИСНОВКИ: доводи позивача зводяться до вимоги фактичного персонального інформування про указ Президента України як умови початку перебігу строку звернення до суду. Такий підхід не ґрунтується ані на положеннях статті 122 КАС України, ані на практиці Великої Палати Верховного Суду. Закон пов'язує початок перебігу строку не з фактом особистого вручення акта чи моментом настання його практичних наслідків, а з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Проживання позивача за межами України, його іноземне громадянство чи відсутність доступу до друкованих видань не є об'єктивними та непереборними перешкодами для ознайомлення з публічним актом Президента України, який був офіційно оприлюднений у встановлений законом спосіб.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: строки реалізації процесуальних прав, пропуск процесуального строку, оскарження рішень президента
