Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 25 березня 2020 року
у справі № 537/4259/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо права вимоги повернення майна (коштів) на підставі п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між ОСОБА_1, як інвестором, та ОСОБА_2, як підрядником, було укладено договір про пайову участь у будівництві житлового будинку, відповідно до умов якого забудовник приймає пайову участь у будівництві квартири. Плановий термін введення будинку в експлуатацію - IV квартал 2008 року, вартість 1 кв. м загальної площі разом із вартістю відповідної частини земельної ділянки на момент укладення договору складає 950 доларів США. Загальна вартість житлового будинку, без оздоблення робіт на момент укладення договору складає приблизно 223 250 доларів США.
Також відповідно до умов вказаного договору інвестор зобов`язаний у визначені договором строки перераховувати відповідачу погоджену сторонами суму коштів, а підрядник зобов`язаний у погоджені сторонами строки після здачі житлового будинку в експлуатацію, надати позивачу всі необхідні документи для наступного оформлення квартири у власність. Фінансування пайового будівництва здійснюється кожен місяць до 15 числа (з 15 квітня 2008 року до 15 листопада 2008 року) у розмірі 10 000 доларів США, а решта суми, що залишається, сплачується позивачем по факту виготовлення технічної документації органами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) за ціною квадратного метра, передбаченою пунктом 1.6 договору у доларах США за курсом НБ України, діючого на момент внесення відповідної суми. Крім того відповідно до умов вказаного договору загальна та житлова площа може коригуватися в процесі будівництва і є остаточною після виготовлення технічної документації органами БТІ.
Позивач вказував, що сторонами не були погоджені істотні умови договору, зокрема щодо зазначення предмету договору, який неможливо ідентифікувати, оскільки в договорі зазначено лише приблизну площу квартири, яка фактично змінилася та відповідно до інформаційної довідки складає 273,2 кв. м, а також договір містить приблизну ціну усього житлового будинку, яка не може бути орієнтовною, а повинна бути конкретно визначеною. Позивач вважав з цих підстав договір не укладеним у зв`язку із чим у відповідності до вимог статті 1212 ЦК України, отримані відповідачем від позивача грошові кошти у розмірі 60 000 доларів США та 50 000 грн повинні бути повернутими позивачу.
Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані відсутністю підстав для задоволення позову, з огляду на виниклі між сторонами зобов`язальні правовідносини, а не правовідносини, що регулює ст. 1212 ЦК України щодо загальних положень про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, на яку посилався ОСОБА_1, як підставу позовних вимог.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що суди не врахували висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16-ц про те, що підставою позову є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може змінити, якщо її дія не поширюється на дані правовідносини. Обрання правового способу врегулювання спору є правом, а не обов`язком позивача. Тому визначення правового способу врегулювання спору, норм права, що мають бути застосовані покладається на суд і є обов`язком суду.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до частини ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У п. 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».
Згідно ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов:
- набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);
- набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
У ч. 3 ст. 651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
У п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.
Висновки: тлумачення ч. 3 ст. 651, ч. 4 ст. 653, п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України.
Ключові слова: умови інвестування, виготовлення технічної документації, розірвання договору про пайову участь
