Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 09 листопада 2020 року
у справі № 487/7241/18
Цивільна юрисдикція
Щодо порядку судового розгляду справ про визначення місця проживання дитини
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.
ОСОБА_2 подала зустрічний позов, в якому просила визначити місце проживання сина разом з нею.
Суд установив, що під час перебування в зареєстрованому шлюбі у сторін народився син – ОСОБА_5. Після розлучення дитина постійно змінювала місце проживання, за домовленістю сторін вона проживала тиждень з батьком, тиждень з матір’ю. Як і в батька, так і в матері створено належні матеріально-побутові умови для проживання дитини. Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконкому міської ради рекомендувало визначити місце проживання дитини з батьком.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено у зв’язку з тим, що визначення місця проживання дитини з одним із батьків не відповідатиме інтересам дитини, яким мають відповідати інтереси обох батьків.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено і визначено місце проживання малолітньої дитини разом з матір’ю, оскільки вона створила більш сприятливі умови для проживання дитини, її гармонійного психологічного розвитку, і це не вплине на реалізацію батьком своїх прав щодо його участі у вихованні сина.
КЦС ВС залишив постанову апеляційного суду без змін.
ОЦІНКА СУДУ
У цій справі апеляційний суд за результатами психологічних досліджень та спостережень під час психокорекційної роботи практичного психолога з дитиною, встановши однакову прихильність дитини до обох батьків, з урахуванням обставин справи, віку дитини, з метою забезпечення її прав та інтересів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що місце проживання малолітньої дитини має бути визначено разом із матір’ю ОСОБА_2, тому що вона створила більш сприятливі умови для проживання дитини, її гармонійного психологічного розвитку, і це не вплине на реалізацію батьком свої прав його участі у вихованні сина.
Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов’язок піклуватися про здоров’я дитини, її розвиток, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
Визначаючи місце проживання дитини з матір’ю, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору надав першочергове значення саме найкращим інтересам дитини.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції думки дитини щодо її бажання проживати разом з батьком є непереконливими з огляду на малолітній вік дитини, тривалий час проживання з батьком та конфлікт між батьками щодо визначення місця її проживання.
ВИСНОВКИ: при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв’язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. При цьому згода дитини на проживання із одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини та сприяти захисту її прав.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: захист прав дитини, сімейні спори, порядок визначення місця проживання дитини, право на проживання з дитиною, принцип рівності прав батьків
