Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 28 грудня 2020 року
у справі № 487/2001/19
Цивільна юрисдикція
Щодо врахування інтересів дитини при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Адміністрації міської ради, про визначення місця проживання дитини.
Заперечуючи проти первісного позову, ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - Служба у справах дітей Адміністрації міської ради, про визначення місця проживання дитини.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, та ухвалено нове рішення про задоволення первісного позову ОСОБА_1.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_2 зазначає, що порівнюючи матеріально-побутові умови проживання дитини у батька та матері, суд не приділив уваги тому, що за місцем проживання матері дитина має не тільки власне робоче місце, а і окрему кімнату, що є суттєвим для дитини десятирічного віку, яка вимушена мешкати з однокласником в одній кімнаті (дитиною дружини позивача за первісним позовом від першого шлюбу). Вважає, що суд не встановив виняткових обставин у розумінні положень ст. 161 СК України та принципу Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дітей разом з матір'ю та помилково вважає, що наявні підстави для розлучення дитини зі своєю матір'ю.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Закріплення міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
Висновки: вирішуючи спір про визначення місця проживання дитини, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів.
У цій справі суд встановив, що матір дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати. При цьому, встановивши наявність практично однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання і виховання малолітнього сина, однакову прихильність дитини до обох батьків, а також виконання обома батьками належним чином своїх обов'язків по вихованню дитини, суд апеляційної інстанції дійшов достатньо обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини разом із батьком. При цьому суд апеляційної інстанції при вирішенні спору надав першочергове значення саме найкращим інтересам дитини, так як дитина вже досить тривалий час проживає разом із батьком в атмосфері любові, турботи, захисту.
Ключові слова: сімейні спори, право на достатній життєвий рівень, захист прав дитини, необхідність врахування інтересів дитини, оцінка доказів судом
