Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 02 жовтня 2020 року
у справі № 904/1156/19
Господарська юрисдикція
Щодо визначення терміну набуття чинності банківською гарантією
ФАБУЛА СПРАВИ
ТОВ "Острозький цукровий завод" звернулось до суду з позовом до Акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Конкорд" (далі – АТ "АКБ "Конкорд"), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ТОВ "Аграрно-кредитний центр", про стягнення виплати за безумовною безвідкличною банківською гарантією, інфляційних втрат, 3% річних.
Позовні вимоги ТОВ "Острозький цукровий завод" обґрунтовані тим, що відмова АТ "АКБ "Конкорд" у виплаті йому коштів за банківською гарантією є неправомірною, оскільки третя особа — ТОВ "Аграрно-кредитний центр" (принципал), порушила умови договору фінансового лізингу, виконання якого було забезпечено банківською гарантією, вимогу за якою ТОВ "Острозький цукровий завод" (бенефіціар) надіслало АТ "АКБ "Конкорд" (гаранту) у порядку та строк, що встановлені договором.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг, інфляційні втрати, 3% річних (судами здійснено власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2020 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2019 залишено без змін.
КГС ВС залишено без змін постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2019.
ОЦІНКА СУДУ
Гарантія — це односторонній правочин, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору — бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов'язання тільки для гаранта.
Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 (далі – Положення).
Пунктом 2 Положення визначено, що гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант (банк, який надає гарантію на користь бенефіціара) бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (особа, на користь якої надається гарантія) сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.
Згідно з пунктом 5 розділу 1 Положення банк-гарант може надавати такі види гарантій: платіжні гарантії, гарантії повернення авансового платежу, тендерні гарантії (гарантії забезпечення пропозиції), гарантії виконання, гарантії повернення позики тощо.
Частиною першою статті 563 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
За частиною другою статті 563 ЦК України вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
За загальним правилом гарантія вважається чинною з дня її видачі. Норма частини другої статті 561 ЦК України є диспозитивною, і сторони можуть визначити більш пізній термін набуття гарантією чинності порівняно із днем видачі. Водночас згідно з абзацом другим частини третьої статті 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно статей 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін — певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
ВИСНОВКИ: умову договору гарантії про розміщення принципалом грошового покриття у розмірі суми гарантії на відповідних рахунках банку-гаранта не можна вважати ні строком, ні терміном у розумінні цивільного законодавства, адже така умова не є подією, яка має неминуче настати, оскільки залежить від дій або бездіяльності принципала щодо внесення ним грошового покриття на рахунок банку, а бенефіціар не є стороною договору гарантії, який укладається між банком та принципалом.
Отже, якщо сторони не визначили інший термін набуття банківською гарантією чинності ніж день видачі, то пункт договору про надання гарантії, яким передбачено набрання нею чинності згідно з цим договором, не може свідчити про те, що гарантією установлено строк її дії в розумінні статті 251, частини першої статті 561, частини четвертої статті 563 ЦК України.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: способи забезпечення виконання зобов'язання, правові наслідки порушення зобов'язання, порядок обчислення строків, акцесорні зобов'язання, строк дії гарантії
