Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 21 квітня 2021 року
у справі № 579/806/19
Цивільна юрисдикція
Щодо права побутового споживача природного газу на відмову від обробки його персональних даних
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз», ТОВ «Сумигаз Збут», в якому просила:
- зобов`язати АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» та ТОВ «Сумигаз Збут» видалити з баз даних присвоєний ЕІС-код та інші штрих-кодові ідентифікатори стосовно неї;
- зобов`язати АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» та ТОВ «Сумигаз Збут» вести облік, всю необхідну документацію стосовно ОСОБА_1 як побутового споживача за прізвищем, ім'ям, по батькові та місцем проживання.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано в частині зобов`язання АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз», ТОВ «Сумигаз Збут» виключити з бази даних присвоєний ОСОБА_1 штрих-код, десятизначний рахунок споживачів та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно з частиною шостою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17 (провадження № 11-460заі18) зроблено висновок про те, що встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі статтею 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.
ВИСНОВКИ: встановивши, що позивач за своїми релігійними переконаннями категорично заперечує проти обробки її даних та присвоєння їй будь-яких числових ідентифікаторів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідачів видалити з баз даних персонального ЕІС-коду та інших штрих-кодових ідентифікаторів стосовно споживача, а також ведення обліку і всієї необхідної документації стосовно позивача як побутового споживача за прізвищем, ім'ям, по батькові та місцем фактичного проживання.
Реалізація права споживачем зумовлена її релігійними переконаннями та пов`язана з неприпустимістю користуватися будь-якими числовими, буквено-цифровими, штрих-кодовими, QR-кодовими, біометричними ідентифікаторами, і зазначене не заборонено та не обмежене законом, а тому людина в межах реалізації своїх гарантованих прав може відмовитися від присвоєння їй чисел та використання їх.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: вимоги до обробки персональних даних, право на повагу до приватного життя, захист права на свободу совісті
