Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 23 липня 2026 року
у справі № 296/5557/25
Цивільна юрисдикція
Щодо доведення обману та нечесної підприємницької практики при оспорюванні кредитного договору
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «УкрСиббанк», треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2, приватний нотаріус міського нотаріального округу, про визнання недійсними договорів.
Рішенням суду першої інстанції відмовлено в задоволенні позову.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна зі сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або замовчує їх існування.
Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняє нечесну підприємницьку практику. Практика вважається такою, що вводить споживача в оману, якщо через надання неправдивої чи неповної інформації або ненадання необхідної інформації вона спонукає чи може спонукати споживача погодитися на правочин, на який інакше він не погодився б. За частиною шостою цієї статті правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Ненадання чи надання неповної інформації про продукцію, товари, послуги не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки договір як правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом. Згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Зі змісту оспорюваних договорів, убачається, що при їх укладенні сторони погодили розмір процентної ставки, можливість її перегляду, графік погашення кредиту, розмір ануїтентних платежів та кінцевий термін повернення кредиту, з якими позичальник погодилась, засвідчивши це своїм підписом.
Отже, позивачці надана необхідна переддоговірна інформація, передбачена Законом України «Про захист прав споживачів», ОСОБА_1 не зверталась до банку із заявами про надання додаткової інформації або роз'яснення положень договору, не скористалася правом на відкликання згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та протягом тривалого часу вносила кошти на виконання кредитного зобов'язання відповідно до умов укладеного кредитного договору, що підтверджується випискою за кредитним договором.
Щодо валютного ризику необхідно зазначити, що пункт 3.8 Правил № 168 покладав на банк обов'язок попередити споживача, що цей ризик несе саме споживач, і надати інформацію про конвертацію валюти, що ним було зроблено під час укладення кредитного договору. Крім того, зміна курсу гривні по відношенню до іноземної валюти відповідно до кредитного договору стосується обох сторін. Позивачка могла передбачити в момент укладання договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, що має постійну тенденцію до зменшення по відношенню до іноземної валюти.
Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що банк, перед укладанням оспорюваного кредитного договору, виконав вимоги, передбачені Законом України «Про захист прав споживачів»та постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, тадійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту.
У цій справі позивачка фактично ототожнила стверджувані порушення інформаційних вимог із нечесною підприємницькою практикою та обманом, однак не довела передбачених статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» ознак практики, що вводить в оману, зокрема її впливу або можливого впливу на волевиявлення щодо укладення договору.
Отже, матеріали справи не містять належних і достатніх доказів умисного обману з боку банку або використання ним нечесної підприємницької практики, які є необхідними для застосування статті 230 ЦК України та статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів».
ВИСНОВКИ: інформаційне порушення, нечесна підприємницька практика та обман є різними юридичними підставами. Для визнання договору недійсним за статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» позивачка мала довести, яку саме неправдиву, неповну або ненадану інформацію використано у підприємницькій практиці та як така практика спонукала чи могла спонукати її укласти правочин, на який вона інакше не погодилася б. Для застосування статті 230 ЦК України потрібно довести умисел банку введення в оману щодо істотних обставин.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: недійсність правочинів, споживче кредитування, відносини з банком
