Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 вересня 2021 року
у справі № 215/4052/18
Цивільна юрисдикція
Щодо юридичного значення факту перешкоджання одним із батьків іншому у спілкуванні з дитиною для визначення (зміни) місця проживання дитини
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Органи опіки та піклування виконавчого комітету районної у місті ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч рішенню суду, яким зобов'язано ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у спілкуванні з дочкою ОСОБА_4, відповідач не допускає його до дитини, що підтверджується постановами державної виконавчої служби про накладення на відповідача штрафів у зв`язку з її ухиленням від виконання рішення суду. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визначити місце проживання їх дочки ОСОБА_4 разом з ним.
ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи: Органи опіки та піклування виконавчого комітету районної у місті ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини, в якому просила визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 разом з нею.
Рішенням суду першої інстанції в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 754/14768/15-ц.
Правова позиція Верховного Суду: рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
В постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 754/14768/15-ц (провадження № 61-12333св18) зазначено, що у спорі про визначення місця проживання дітей суди мають встановити, хто з батьків зможе якнайкраще забезпечити інтереси дітей, а в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків.
Батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною, та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Виходячи з обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, колегія суддів вважає, що визначаючи місце проживання дочки сторін з матір'ю, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини з огляду на її вік, потребу в материнській турботі, догляді, повноцінному вихованні та розвитку. Після розлучення сторін малолітня ОСОБА_4 залишилася проживати з матір'ю, з якою в неї встановлений тісний емоційний контакт (прив`язаність), а тому потрапляння дитини в інше середовище, де буде змінено її щоденне та комфортне проживання, може негативно вплинути на подальший всебічний розвиток та психоемоційний стан дитини, яка неодноразово висловлювала своє небажання проживати разом з батьком.
Висновки: сам по собі факт перешкоджання одним із батьків іншому у спілкуванні з дитиною, як і невиконання рішення суду щодо усунення таких перешкод, не може бути підставою для визначення (зміни) місця проживання дитини з тим із батьків, якому чиняться перешкоди, якщо таке проживання дитини з батьком (матір'ю) не буде відповідати її якнайкращим інтересам.
Ключові слова: захист прав дитини, принцип «забезпечення якнайкращих інтересів дитини», процедура визначення місця проживання малолітньої дитини
