Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 19 серпня 2022 року
у справі № 908/2287/17
Господарська юрисдикція
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України
ФАБУЛА СПРАВИ
АТ «НАК «Нафтогаз України» звернулося до суду з позовом про стягнення з АТ «Запоріжгаз» заборгованості, а також нарахованих на неї пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Постановою суду апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суд змінено, позов задоволено повністю.
ОЦІНКА СУДУ
Частиною першою статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина сьома статті 301 Господарського процесуального кодексу України).
Оцінюючи обсяг повноважень суду касаційної інстанції під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що саме перевірка правильності застосування норм як матеріального, так і процесуального права є ключовою для суду касаційної інстанції.
Тобто суди попередніх інстанцій застосовують відповідні норми матеріального і процесуального права до спірних правовідносин, а Верховний Суд, у свою чергу, аналізує використання судами нормативних приписів та викладає правові висновки щодо правильного застосування таких норм.
Більше того, відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно із частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У контексті наведеного правового регулювання помилковим буде звужене розуміння того, що застосовувати можливо лише норми матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції формує висновки щодо застосування не лише норм матеріального права, які є обов'язковими для судів першої та апеляційної інстанцій, а й вказує на особливості та правильність застосування норм процесуального права. У протилежному випадку на суди з урахуванням приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України не поширювався б обов`язок керуватися правовими висновками Верховного Суду, в яких би йшлося про положення процесуального права.
Крім того, згідно з пунктом 6 частини другої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. У тому випадку, якщо вважати, що застосування норм права стосується лише матеріального права, то фактично нівелюється визначальна роль Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики. Неможливо здійснювати повноваження щодо єдності судової практики виключно у контексті норм матеріального права, оскільки однакове застосування судами норм процесуального права є основою для забезпечення верховенства права під час судового розгляду.
Аналізуючи зміст підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, видається правильним, що при зверненні із касаційною скаргою скаржник акцентує увагу на невідповідності прийнятих у справі рішень тим позиціям, які викладалися Верховним Судом раніше щодо застосування конкретних норм права, у контексті правовідносин, які є подібними зі справою, яка розглядається.
Тобто змісту підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, буде відповідати застосування судом апеляційної інстанції усупереч уже сформованому правовому висновку суду касаційної інстанції як норм матеріального права, так і норм процесуального права.
ВИСНОВКИ: відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 цього Кодексу, у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, можуть бути як неправильне застосування судом норм матеріального права, так і порушення норм процесуального права.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: підстави перегляду судових рішень, предмет касаційного оскарження, принцип єдності судової практики
