Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 28 лютого 2019 року
у справі № 752/5775/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо тягаря доведення обґрунтованості вимог позову про притягнення до відповідальності за привласнення та неправомірне використання у власних цілях комерційної таємниці юридичної особи
Фабула справи: ТОВ звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про притягнення до відповідальності за привласнення та неправомірне використання у власних цілях комерційної таємниці юридичної особи. Рішенням районного суду у задоволенні позову ТОВ відмовлено. Ухвалою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до вимог діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини, комерційною таємницею визнається така інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
Ч. 1 ст. 60 ЦПК України 2004 року встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Висновки: тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову (про притягнення до відповідальності за привласнення та неправомірне використання у власних цілях комерційної таємниці юридичної особи) за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Сам по собі факт входження працівником ТОВ - ОСОБА_5 під час перебування у відпустці у корпоративну систему позивача - не є доказом того, що вона здійснила розголошення комерційної таємниці позивача.
