Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 березня 2023 року
у справі № 904/587/22
Господарська юрисдикція
Щодо визначення юрисдикції спору за позовом теплопостачальної організації до фізичної особи, яка має статус фізичної особи-підприємця та є власником нежитлового приміщення
Фабула справи: АТ "Криворізька теплоцентраль" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з ФОП на свою користь 92 24,37 грн, у тому числі: 86 473,84 грн - основний борг, 3 874,11 грн - інфляційні втрати та 1 676,42 грн - 3% річних вартості безоплатно отриманої теплової енергії з 04.10.2013 по 14.04.2021 на належному йому об'єкті нерухомого майна.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення вимог Закону України "Про теплопостачання", відповідний договір з позивачем не уклав, а надані позивачем послуги теплопостачання у спірний період не оплатив, у зв'язку з чим за відповідачем рахувалась заборгованість за поставлену теплову енергію, у загальному розмірі 86 473,84 грн. Окрім того, позивач, з посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахував відповідачу 3 874,11 грн - інфляційних втрат та 1 676,42 грн - 3% річних.
Рішенням господарського суду позовні вимоги задоволено частково.
Постановою апеляційного господарського суду рішення господарського суду залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: ФОП стверджує, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми ст.ст. 4, 20, 74, 86 ГПК України, не досліджено належним чином всі обставини справи та при вирішенні питання про юрисдикційність спору не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18, від 15.05.2019 у справі № 686/19389/17, від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 06.11.2018 у справі № 914/2298/17.
Правова позиція Верховного Суду: предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також ст.ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
За положеннями ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 320 ЦК України).
У цій справі, дійшовши висновку про належність цього спору до господарської юрисдикції, з тих підстав, що відповідач має статус фізичної особи-підприємця, а належне йому майно є нежитловим, судом апеляційної інстанції не було враховано та не встановлено виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
Відтак, Верховний Суд дійшов висновку, що висновок суду апеляційної інстанції про віднесення спору у цій справі до господарської юрисдикції є передчасним, оскільки зроблений без належного дослідження обставин справи та представлених доводів апеляційної скарги.
Висновки: статус нерухомого майна "нежитловий", з урахуванням різноманітності видів майна та можливостей його використання, а також права власника володіти, користуватися та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, не зобов'язує власника використовувати таке майно лише з господарською метою, а відтак і не є критерієм для визначення юрисдикції спору.
Ключові слова: правовий статус ФОП, спори за участю ФОП, порядок визначення юрисдикції спору
