Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 08 березня 2023 року
у справі № 205/5698/21
Цивільна юрисдикція
Щодо правомірності застосування строку позовної давності до вимоги про визнання батьківства на підставі ст. 128 СК України
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства.
Позовну заяву мотивовано тим, що він познайомився з ОСОБА_2 і з того часу у них були неодноразові стосунки інтимного характеру, від яких народилася дитина ОСОБА_3. При цьому, на той час відповідач перебувала в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4, а тому у свідоцтві про народження дитини батьком записала свого чоловіка.
Також ОСОБА_1 вказував, що після народження дитини він повідомив ОСОБА_4 про те, що біологічним батьком вказаної дитини є саме він, позивач у справі. Внаслідок чого ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про оспорювання батьківства та рішенням суду вирішено виключити відомості про ОСОБА_4 як батька дитини з актового запису про народження. Цим же судовим рішенням установлено, що останній не може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_3.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_2 вказує, що зміст листування сторін за допомогою електронних засобів комунікації між сторонами за період 2018-2019 років, який сторонами не оспорювався та визнавався під час розгляду справи, фотознімки позивача разом із вагітною матір'ю дитини, та самою новонародженою дитиною у різні періоди її життя, свідчить про те що позивач з моментів вагітності матері дитини та народження такої дитини вже позиціонував себе саме як біологічний батько дитини, а відтак, враховуючи перебування на той час відповідача у шлюбі, мав об'єктивну можливість вважати своє право щодо батьківства порушеним.
Правова позиція Верховного Суду: тлумачення норм СК України свідчить, що:
- законодавець передбачив різні підстави для пред'явлення позовної вимоги про визнання батьківства відповідно до ст. 128 СК України та ст. 129 СК України;
- у ст. 128 СК України регулюється випадок, за яким запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Саме в такому разі особа, яка вважає себе батьком дитини, може подати до суду позовну заяву про визнання свого батьківства. При цьому, з врахуванням змісту ч. 1 ст. 20 СК України та ст. 128 СК України, позовна вимога про визнання батьківства згідно зі ст. 128 СК України виключена законодавцем із сфери дії позовної давності;
- ч. 1 ст. 129 СК України стосується ситуації, за якої оспорити батьківство може чоловік, який вважає себе батьком дитини, а батьком дитини записана інший чоловік. Тобто позивачем є чоловік, який вважає себе батьком дитини, а відповідачем - чоловік, який записаний батьком дитини.
Предметом доказування в цьому разі є відсутність кровної спорідненості між дитиною і чоловіком, записаним як батько в актовому записі про народження дитини, та наявність такої спорідненості між дитиною й особою, яка вважає себе її батьком. До позовної вимоги про визнання батьківства згідно з ч. 1 ст. 129 СК України застосовується позовна давність в один рік.
Обміркувавши аргументи відповідача у справі колегія суддів вважає, що у даному випадку підлягають розмежування вимоги про визнання батьківства на підставі ст.128 СК України, до якої позовна давність не застосовується, та вимоги про визнання батьківства з правових підстав, визначених ч. 1 ст. 129 СК України, до якої застосовується позовна давність в один рік.
За обставинами цієї справи відсутній спір між позивачем та чоловіком матері дитини про батьківство щодо дитини, оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, вирішено виключити відомості про ОСОБА_4 як батька дитини та відомості про батька дитини записати за заявою матері відповідно до ч. 1 ст.135 СК України.
Отже, до вимоги ОСОБА_1 про визнання батьківства не можуть застосовуватися положення ст.129 СК України, яка регулює спір про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини, зокрема, положення ч. 2 цієї статті про річний строк позовної давності до вимоги про визнання батьківства в межах вирішення такого спору про батьківство.
Звертаючись до суду із позовом позивач просив про визнання батьківства, пославшись як на положення ст. 128, так і на положення ст. 129 СК України.
Висновки: оскільки за обставин цієї справи запис про батька дитини вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України на виконання рішення суду, позов про визнання батьківства позивача, який вважає себе батьком дитини, має регулюватися ст. 128 СК України, до якої позовна давність не застосовується.
Суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення ст. 129 СК України, почав обговорювати поважність причин пропуску річного строку, встановленого ч. 2 цієї статті, незважаючи на те, що вимога про визнання батьківства на підставі ст. 128 СК України, яка підлягає застосуванню у цій справі, виключена законодавцем із сфери дії позовної давності.
Ключові слова: строки звернення до суду, врахування інтересів дитини, доведення факту батьківства
