Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 15 лютого 2023 року
у справі № 910/18214/19[1]
Господарська юрисдикція
Щодо належного способу захисту прав за позовом колишнього учасника неплатоспроможного банку про визнання недійсними правочинів із купівлі-продажу акцій цього банку
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (на сьогодні Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк»; далі - ПАТ «КБ «Приватбанк», Банк), Міністерства фінансів України (далі - Мінфін) та Державної організації (установи, закладу) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Фонд), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Національного банку України і Кабінету Міністрів України, про визнання недійсними:
- договору про придбання акцій, укладеного між ПАТ «КБ «Приватбанк», від імені якого діяв Фонд в особі уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію у Банку, та позивачем, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у Банку, щодо акцій додаткової емісії Банку в обмін на грошові зобов'язання перед позивачем;
- договору купівлі-продажу акцій ПАТ «КБ «Приватбанк», укладеного між державою в особі Мінфіну і всіма особами, які були власниками простих іменних акцій ПАТ «КБ «Приватбанк», від імені яких діяла уповноважена особа Фонду, в інтересах та за рахунок якої діяло Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк», у частині, що стосується прав та інтересів позивача, щодо простих іменних акцій ПАТ «КБ «Приватбанк».
Господарський суд постановив ухвалу, якою закрив провадження у справі.
Апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою ухвалу господарського суду скасував, справу направив до господарського суду для розгляду з урахуванням приписів статті 232 ГПК України.
ОЦІНКА СУДУ
Позивач, стверджуючи про порушення його прав та законних інтересів виведенням ПАТ «КБ «Приватбанк» з ринку як неплатоспроможного шляхом продажу належних йому акцій Банку інвестору в особі держави з одночасним збільшенням статутного капіталу Банку, зокрема за рахунок додаткової емісії акцій Банку в обмін на грошові зобов'язання Банку перед позивачем (як пов'язаною з банком особою) за вкладами, обрав спосіб захисту у вигляді визнання недійсними вчинених відповідачами правочинів щодо придбання від його імені уповноваженою особою Фонду акцій додаткової емісії неплатоспроможного Банку та відчуження усіх належних йому акцій на користь держави у складі 100 % пакета акцій банку-боржника задля відновлення фінансового стану неплатоспроможного Банку у визначеній спеціальним законом процедурі.
Оспорювані правочини вчинено на виконання рішень Правління НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови КМУ про віднесення ПАТ «КБ «Приватбанк» до категорії неплатоспроможних, виведення Банку з ринку, запровадження тимчасової адміністрації у Банку, а також погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного Банку від імені пов'язаних із Банком осіб, які прийнято в порядку статей 39, 41, 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі Закон № 4452-VI). Отже, ці рішення уповноважених державою органів були підставами для укладення оспорюваних позивачем правочинів.
В Україні процедура викупу інвестором акцій неплатоспроможного банку («bail-in»), яка регламентована Директивою 2014/59/ЄС, імплементована Законом № 4452-VI у редакції Закону № 2491-VІІІ від 05 липня 2018 року, чинного з 10 листопада 2018 року. Ця процедура діяла на час учинення оспорюваних правочинів. Так, спеціальна процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави як інвестора відповідно до статті 41-1 Закону № 4452-VI запроваджується як виняток для того, щоб не допустити вкрай негативних наслідків як для банківської системи, так і для економіки країни в цілому. З цією метою держава інвестує кошти у неплатоспроможний банк за рахунок державного бюджету, витрачаючи значні ресурси. Така процедура є коштовною альтернативою ліквідації банку та передбачає досягнення суспільно значущого ефекту і не має на меті ані збагачення певних кредиторів, ані їх позбавлення того, що вони отримали б у процедурі ліквідації банку.
Процедура «бейл-ін» не спрямована на покарання кредиторів, до яких вона застосовується, а має на меті фінансове оздоровлення банку за рахунок списання вимог кредиторів, які є пов'язаними з банком особами, та/або їх конвертацію в акції. Застосування цієї процедури означає, що законодавець вирішив, що такі категорії кредиторів не отримають задоволення своїх вимог за рахунок інвестицій з державного бюджету.
Отже, на вимоги пов'язаних із неплатоспроможним банком осіб (зокрема, колишніх акціонерів) про визнання недійсними правочинів, укладених від їхнього імені, поширюється дія спеціальних норм матеріального права, передбачених статтями 39, 40, 41, 41-1 Закону № 4452-VI, які були чинними на момент учинення правочинів у процедурі придбання державою акцій неплатоспроможного банку, яка за правом Європейського Союзу визначена як «bail-in tool».
Спеціальним Законом № 4452-VI передбачено обмеження способів захисту учасника неплатоспроможного банку з метою недопущення реституційних наслідків для інвестора та його майнової відповідальності перед попереднім власником акцій неплатоспроможного банку. Так, відповідно до частини шостої статті 41 цього Закону після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, та такі акції не можуть бути витребувані в нього на користь попереднього власника; попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку. Отже, на час укладення оспорюваних правочинів нормами матеріального права вже було обмежено права колишніх власників (акціонерів) неплатоспроможного банку щодо можливості повернення їм акцій неплатоспроможного банку та на відшкодування попереднім власникам збитків інвестором, яким у спірному випадку виступила держава, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, вчинених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку.
У процедурі виведення банку з ринку відбуваються настільки радикальні зміни як у структурі статутного капіталу, так і в майні банку (в тому числі внаслідок його докапіталізації), що навіть у разі порушення закону під час таких процедур повернення постраждалих осіб у попередній стан є неможливим, унаслідок чого як спосіб захисту порушених майнових прав може застосовуватися лише відшкодування збитків.
Отже, провадження в цій справі за позовними вимогами про недійсність правочинів із придбання позивачем акцій додаткової емісії неплатоспроможного ПАТ «КБ «Приватбанк» та про відчуження на користь держави належної йому частки у складі 100 % акцій неплатоспроможного Банку не здатне поновити прав позивача як колишнього учасника (акціонера) Банку, оскільки як з огляду на правову природу спірних правовідносин, так і в силу частини шостої статті 41 Закону № 4452-VI відновлення становища, яке існувало до вчинення оспорюваних правочинів у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку як наслідок недійсності правочинів не є можливим незалежно від встановлення / невстановлення судом певних порушень при вчиненні таких правочинів. Єдиним ефективним способом захисту позивача може бути відшкодування йому у грошовій формі завданої шкоди.
Отже, позивачем обрано неефективний спосіб захисту прав у розумінні статті 13 Конвенції та частини шостої статті 41 Закону № 4452-VI, який не забезпечить поновлення порушених прав, за захистом яких він звернуся до суду.
ВИСНОВКИ: законодавчі гарантії прав інвестора зумовлювали те, що оспорювання в судовому порядку дійсності договору купівлі-продажу акцій, навіть у випадку констатації судом певних порушень при його укладенні, не призвело б до відновлення стану, що існував до його укладення. Тобто оскарження до суду договору купівлі-продажу акцій, укладеного у процедурі «бейл-ін», не може бути підставою для застосування наслідків недійсності правочину (договору). А тому відповідна позовна вимога в разі її задоволення судом не призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення. Отже, така вимога є неефективним способом захисту інтересів акціонера неплатоспроможного банку незалежно від того, чи були законними рішення компетентних органів про виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом обміну його акцій на зобов'язання інвестора. Єдиним ефективним способом захисту позивача може бути відшкодування йому у грошовій формі завданої шкоди.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: капіталізація банку, захист прав акціонера, корпоративні відносини, правовідносини з банками, господарська юрисдикція, недійсність правочинів, спори за участю ФГВФО, неплатоспроможність банку, способи судового захисту
