Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 вересня 2023 року
у справі № 910/8413/21
Господарська юрисдикція
Щодо моменту набрання об'єктом нерухомого майна правового статусу пам'ятки культурної спадщини
ФАБУЛА СПРАВИ
Прокурор в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач-1), Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент комунальної власності, позивач-2) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центрелеватормлинбуд» (далі - ПрАТ «Центрелеватормлинбуд», відповідач-1), Комунального підприємства «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» (далі - КП «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт», відповідач-2) про розірвання інвестиційного договору про реконструкцію та реставрацію нежилих будинків; зобов`язання ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради нежилий будинок, нежилі приміщення, місця спільного користування площею (садиба Терещенків).
Господарський суд рішенням відмовив у задоволенні позову повністю.
Апеляційний господарський суд постановою залишив рішення господарського суду без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Закон України «Про охорону культурної спадщини» було ухвалено на заміну Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» щодо регулювання правовідносин, пов'язаних з пам'ятками історії та культури.
Нерухомі об'єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно («матеріальну» цінність), а набувають історико-культурну цінність («нематеріальну», ідеологічну цінність).
Така «нематеріальна» цінність культурної спадщини не з'являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь.
Тому руйнування нерухомого об`єкта культурної спадщини завдасть шкоди не лише його власнику або володільцю (які втратять внаслідок цього нерухоме майно), а і суспільству в цілому (оскільки разом із нерухомим майном буде безповоротно втрачено його «нематеріальну» історико-культурну цінність, що формувалась протягом поколінь).
З огляду на це нерухомі об'єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.
За частиною другою статті 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини» щойно виявлені об'єкти культурної спадщини до вирішення питання про їх реєстрацію як пам`яток підлягають охороні відповідно до вимог цього Закону та вносяться до Переліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого рішенням відповідного органу охорони культурної спадщини.
При цьому Закон України «Про охорону культурної спадщини» встановлює, що щойно виявлені об'єкти культурної спадщини підлягають охороні відповідно до вимог зазначеного Закону. Тобто в контексті заходів з охорони культурної спадщини Закон України «Про охорону культурної спадщини» прирівнює щойно виявлені об'єкти культурної спадщини до пам`яток культурної спадщини та надає їм таку саму охорону ще до внесення до відповідного переліку об`єктів культурної спадщини та реєстрації як пам`ятки.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини», який набрав чинності 23.02.2005 і діяв до 17.10.2008 включно, заборонено приватизацію пам'яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.
Отже, Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини» було встановлено тимчасову заборону на здійснення приватизації пам'яток культурної спадщини.
Закон України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини» втратив чинність 17.10.2008. До цього дня включно діяла заборона на приватизацію (відчуження) пам'яток культурної спадщини.
Зі змісту статті 1 Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини» слідує, що заборону на приватизацію пам'яток культурної спадщини було встановлено до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації. Тобто термін заборони приватизації пам`яток культурної спадщини визначений вказівкою на подію - затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.
У частині другій статті 2 «Прикінцеві положення» Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини» було визначено: «Кабінету Міністрів України у шестимісячний термін з дня набрання чинності цим Законом подати на розгляд Верховної Ради України проєкт Закону України про затвердження переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації».
Неподання Кабінетом Міністрів України протягом тривалого проміжку часу на затвердження Верховній Раді України переліку пам`яток, що не підлягають приватизації, могло призвести до безконтрольного та необґрунтованого відчуження пам'яток культурної спадщини. Затвердження переліку пам'яток, що не підлягають приватизації, усувало зазначений ризик та позбавляло необхідності продовження дії тимчасової заборони приватизації пам'яток культурної спадщини.
Як у разі включення певного об`єкта до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, так і у випадку його включення до переліку пам`яток місцевого, загальнодержавного значення тощо, особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що нерухоме майно, яке вона має намір набути у приватну власність, є нерухомим об'єктом культурної спадщини.
Отже, на садибу Терещенків поширювалась заборона на приватизацію (відчуження з комунальної власності) пам`яток культурної спадщини відповідно до Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини». Відповідне правове регулювання було доступним і зрозумілим. Воно не допускало жодної можливості до 17.10.2008 включно набути з комунальної власності у приватну пам'ятку культурної спадщини ні за Законом України «Про приватизацію державного майна», ні тим більше у непередбачений ним спосіб, зокрема під виглядом проведення інвестиційного конкурсу.
ВИСНОВКИ: набрання чинності Законом України «Про охорону культурної спадщини», який замінив Закон УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» в регулюванні питань, пов'язаних з пам'ятками історії та культури, не призвело до скасування охоронюваного статусу об'єктів культурної спадщини. Невиконання Кабінетом Міністрів України своїх обов'язків щодо подачі на затвердження Верховній Раді України проекту Переліку пам`яток, що не підлягають приватизації, не може бути підставою для незастосування заборони, встановленої статтею 1 Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини». Тому на момент укладення правочину, спрямованого на відчуження об'єкта нерухомого майна, існує заборона, встановлена Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини».
КЛЮЧОВІ СЛОВА: спори за участю ОМС, правовий режим майна комунальної власності, правовий режим об'єктів культурної спадщини
