Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 30 листопада 2022 року
у справі № 569/10664/13-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо кримінального процесуального закону, на підставі якого повинна здійснюватись оцінка законності отримання доказів
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за частиною 4 статті 27, частиною 4 статті 369, частиною 4 статті 27, частиною 2 статті 15, частиною 4 статті 369, частиною 1 статті 190, частиною 3 статті 15, частиною 2 статті 190 КК за відсутністю в його діях події зазначених злочинів на підставі пункту 1 частини 1 статті 373 КПК.
Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
За приписами пункту 8 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності.
Це положення ґрунтується на принципі прямої дії в часі кримінально-процесуального закону та узгоджується зі змістом частини 2 статті 3 КПК 1960 року, за яким при провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи, а так само із положеннями з положеннями статті 5 КПК, відповідно до якої процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Якщо сторона обвинувачення не вжила необхідних та своєчасних заходів, що спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм статті 290 КПК.
ВИСНОВКИ: зміст пункту 8 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК у системному зв`язку з положеннями частини 2 статті 3 КПК 1960 року та статті 5 КПК, указує на те, що законність отримання доказів має визначатися на підставі процесуальних норм, які діяли у відповідний час. Однак, якщо кримінальна справа була порушена за правилами КПК 1960 року, але досудове розслідування продовжувалося та завершувалося, а кримінальне провадження направлялося до суду вже за правилами КПК, то названий факт не може розглядатися як такий, що звільняє учасників кримінального провадження чи суд від обов`язку дотримуватися вимог КПК при вчиненні тих чи інших процесуальних дій чи прийнятті рішень після набрання ним чинності.
Іншими словами, хоча оцінка законності отримання доказів, здобутих під час дії КПК 1960 року дійсно має здійснюватися на підставі положень саме цього Кодексу, це не означає, що після набрання чинності КПК сторона обвинувачення може не виконувати приписи статті 290 КПК щодо відкриття матеріалів кримінального провадження.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: службові злочини, дослідження доказів судом, дія кримінального процесуального закону в часі, критерії допустимості доказів
