Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 січня 2026 року
у справі № 991/361/25
Кримінальна юрисдикція
Щодо необхідності дотримання принципу презумпції невинуватості у кримінальних провадженнях, у яких обвинувачення стосовно кількох осіб розглядаються в окремих провадженнях
ФАБУЛА СПРАВИ
Оскарженим вироком, ухваленим на підставі угоди з прокурором про визнання винуватості, ОСОБА_10 засуджено за частиною 4 статті 369 КК за надання голові обласної ради неправомірної вигоди в загальній сумі 180 000 доларів США за забезпечення ухвалення обласною радою рішення про передачу цілісного майнового комплексу «Бальнеологічний Санаторій «Брусниця»» в довгострокову оренду підконтрольному ОСОБА_10 суб'єкту господарювання.
Апеляційна палата ВАКС оскарженою ухвалою залишила вирок без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Принцип презумпції невинуватості може бути порушений у разі передчасного твердження про винуватість заявника, висловленого у вироку щодо іншої особи, справа якої розглядалась окремо. Однак Суд вважає, що такі обставини відсутні у цій справі.
Суд неодноразово підкреслював, що обставини, встановлені в рішеннях щодо інших осіб, не є преюдиційними для суду, який буде розглядати обвинувачення проти заявника, де він має оцінити докази, надані сторонами, з метою встановлення обставин, важливих для вирішення питання про його винуватість.
Оскільки розгляд кримінального обвинувачення проти заявника триває, Суд не вважає прийнятним висловлювати припущення щодо гіпотетичного порушення його прав під час триваючого розгляду.
Щодо можливого порушення презумпції його невинуватості у формулюванні оскаржених рішень, Суд має вирішити, чи було необхідно посилатися в них на обставини, які стосуються заявника, в контексті обвинувачення засудженого, і, якщо так, чи ці посилання були обмежені тим, що було необхідно для встановлення його винуватості і сформульовані таким чином, щоб уникнути потенційної шкоди для заявника.
Суд відзначає, що враховуючи характер обвинувачення проти засудженого, суди в оскаржених рішеннях не могли уникнути встановлення певних обставин, які стосувалися заявника, як, наприклад, його статусу як особи, що займає «особливо відповідальне становище», а також обсягу його повноважень і можливості вчиняти або впливати на вчинення дій, за які надавалася неправомірна вигода, тощо.
У той же час опис цих обставин не означає визнання вини заявника, не має обвинувального характеру щодо нього і використовується виключно в контексті встановлення подій, а обсяг викладених судом обставин, які неможливо було відділити від ролі заявника у подіях, не виходив за межі задач, пов'язаних з визначенням винуватості засудженого.
Суд не здійснював оцінки правомірності дій заявника, не встановлював наявність чи відсутність його винуватості і не робив інших висновків, що мали б преюдиційне значення для провадження щодо нього.
ВИСНОВКИ: у кримінальних провадженнях, у яких обвинувачення щодо кількох осіб розглядаються в окремих провадженнях, посилання суду на причетність осіб, що не беруть участь у розгляді, можуть бути необхідними для оцінки винуватості обвинувачених в цьому провадженні осіб. Суди зобов`язані якомога акуратніше і точніше встановити факти, що мають значення для оцінки відповідальності обвинуваченого, і не можуть представляти встановлені факти лише як припущення чи підозру, у тому числі й факти, що стосуються причетності інших осіб. Але суди мають уникати надання інформації у більшому обсязі, ніж це необхідно для оцінки юридичної відповідальності тих, хто є обвинуваченими у судовому розгляді.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: засади кримінального провадження, права обвинуваченого, службові кримінальні правопорушення
