Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 05 вересня 2023 року
у справі № 755/7551/18
Кримінальна юрисдикція
Щодо недоведення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України та виправдано, у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Ухвалою апеляційного суду виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Основним безпосереднім об'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, є право власності на землю (право володіння і користування землею). Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 України, полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки
Самовільне зайняття земельної ділянки - це фактичне заволодіння (чи заволодіння і користування) земельною ділянкою або її частиною, вчинене в особистих інтересах або інтересах інших осіб тим, кому ця ділянка у встановленому порядку не надавалась у володіння і користування або не передавалась у власність, або за відсутності вчинення правочину щодо такої земельної ділянки (чи щодо об'єкта, розташованого на земельній ділянці).
Самовільне зайняття земельної ділянки має місце і у випадку, коли власник або законний володілець земельної ділянки самовільно змінює її межі, приєднуючи частину суміжних земель до своєї ділянки.
Самовільне зайняття земельної ділянки є злочином з матеріальним складом, який вважається закінченим з того моменту, коли особа фактично заволоділа земельною ділянкою або розпочала її протиправну експлуатацію (освоєння).
Суб'єктивна сторона самовільного зайняття земельної характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює відсутність у неї права на конкретну земельну ділянку, однак бажає її захопити. Умислом особи, винної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, має охоплюватись належність самовільно зайнятої земельної ділянки до вказаних у цій нормі земель з особливим правовим режимом.
Кваліфікуючими ознаками самовільного зайняття земельної ділянки є вчинення цього злочину: 1) особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 197-1 КК України; 2) групою осіб; 3) щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель (ч. 2 ст. 197-1 КК України).
Буквальне тлумачення ч. 2 ст. 197-1 КК України дозволяє стверджувати, що самовільне зайняття земельної ділянки за наявності хоча б однієї кваліфікуючої ознаки, вказаної у цій кримінально-правовій нормі, має тягнути не адміністративну, а кримінальну відповідальність незалежно від розміру шкоди, завданої власнику або законному володільцю земельної ділянки.
Слід зазначити, що охоронні зони створюються: 1) навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів; 2) уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти.
ВИСНОВКИ: суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідними доказами підтверджується лише факт самовільного зайняття земельної ділянки, проте дослідженими судами попередніх інстанцій доказами не доводиться той факт, що самовільне заволодіння земельною ділянкою вчинене саме обвинуваченим.
Отже, аналізуючи докази, надані стороною обвинувачення, суди першої та апеляційної інстанцій правильно дійшли висновку, що поза розумним сумнівом не доведено винуватість обвинуваченого у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти власності, засади кримінального провадження, принцип забезпечення доведеності вини, порушення порядку використання земель
