Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 06 березня 2024 року
у справі № 379/261/18
Кримінальна юрисдикція
Щодо обов'язковості забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за пунктами 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 12 років; ч. 3 ст. 185 КК - на строк 5 років. На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2017 року, більш суворим, призначеним за цим вироком, призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.
Апеляційний суд ухвалою змінив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7. Постановив зарахувати ОСОБА_7 на підставі, передбаченій ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) у строк покарання строк попереднього ув`язнення у цьому кримінальному провадженні до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
У контексті допустимості відомостей, отриманих від особи, яка заявляє про факт поганого поводження з боку представників держави, необхідно враховувати відповідну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Особа, яка робить таку заяву, має повідомити фактичні обставини поводження з нею і надати їм певне підтвердження або, якщо це неможливо з об'єктивних причин, інформацію, яка дасть можливість її перевірити й отримати підтвердження заяви. Хоча на заявника не може покладатися надмірний тягар обґрунтування заяви, однак він має надати інформацію, яка хоча б prima facie (з першого погляду) давала підстави для висновку про те, що погане поводження могло мати місце (див., наприклад, рішення від 15 жовтня 2019 року у справі «Dmitriy Valentinovich Goryanoy against Ukraine» № 54630/13, § 27-29).
Водночас, виходячи зі змісту ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства, у поєднанні із загальним обов'язком держави за ст. 1 Конвенції, необхідно провести ефективне офіційне розслідування (рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Kobets v. Ukraine» № 16437/04, § 51).
Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з`ясувати те, що трапилося, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки, а тим більше обґрунтовувати ними свої рішення.
На підтвердження доводів стосовно застосування до засудженого недозволених методів слідства сторона захисту посилалася на відеозапис та фототаблиці, долучені до протоколу слідчого експерименту, з яких вбачаються на обличчі засудженого синці.
Однак сторона обвинувачення не надала жодних доказів, які б пояснювали факт походження на обличчі засудженого тілесних ушкоджень, що зафіксовано на відеозаписі та фототаблиці, долучених до протоколу слідчого експерименту, і не спростовувала версію захисту, що ці тілесні ушкодження засудженому було заподіяно через застосування до нього недозволених методів слідства.
Дотримання стандартів справедливості провадження досягається через додержання прав сторони захисту з урахуванням якості доказів сторони обвинувачення, включно з вирішенням питання про те, чи породжують сумнів щодо їх надійності або точності обставини, за яких їх було отримано, чи були використані у провадженні докази, отримані з порушенням права на захист.
Також згідно з практикою ЄСПЛ допустимість як доказів свідчень, здобутих за допомогою катувань з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні, зводить нанівець саму суть права обвинуваченого не свідчити проти себе та призводить до несправедливості кримінального провадження в цілому.
Перевірка доводів засудженого щодо застосування до нього недозволених методів ведення слідства має суттєве значення, і формальний підхід до їх перевірки є неприпустимим.
ВИСНОВКИ: забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування щодо можливих порушень прав людини, гарантованих статтями 27, 28 Конституції України, є обов'язковим.
Те, що сторона захисту самостійно не звернулася до компетентних органів із заявою в порядку, передбаченому ст. 214 КПК, для перевірки заявлених фактів про погане поводження, за обставин цього кримінального провадження, не є достатньою підставою для відхилення доводів засудженого і не звільняло державні органи провести офіційне розслідування таких фактів, а суд і сторона обвинувачення повинні були сприяти цьому.
Враховуючи викладене, нездійснення належної перевірки доводів обвинуваченого щодо застосування до нього психічного і фізичного тиску свідчить про незабезпечення реалізації конкретного права особи як процесуальної гарантії справедливого судового розгляду.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: порушення прав обвинуваченого, справедливість судового розгляду, порушення засад кримінального провадження
