Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 27 квітня 2026 року
у справі № 715/595/23[4]
Кримінальна юрисдикція
Щодо умови, за якої наявність скарги про застосування недозволених методів слідства не свідчить про несправедливість кримінального провадження
ФАБУЛА СПРАВИ
Суд першої інстанції визнав винуватим та засудив:
- ОСОБА_7 до покарання у виді позбавлення волі: за частинами 2, 3 ст. 27 пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 15 років з конфіскацією майна, крім житла; ч. 4 ст. 185 цього Кодексу - на строк 7 років; ч. 1 ст. 263 КК - на строк 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, крім житла; ОСОБА_8 до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 27 пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 15 років із конфіскацією майна, крім житла; ч. 4 ст. 185 цього Кодексу - на строк 7 років; ч. 2 ст. 289 КК - на строк 7 років з конфіскацією майна, крім житла; у виді обмеження волі за ч. 3 ст. 357 цього Кодексу - на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_8 призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, крім житла;
- ОСОБА_6 до покарання у виді позбавлення волі за ч. 5 ст. 27 пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК на строк 14 років з конфіскацією майна, крім житла.
Суд частково задовольнив цивільний позов ОСОБА_13 та ОСОБА_14, стягнув: із ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на користь ОСОБА_14 з кожного по 5600 грн на відшкодування вартості викраденого майна; з ОСОБА_7, ОСОБА_6 й ОСОБА_8 на користь ОСОБА_13 з кожного по 6066,66 грн витрат на поховання; по 2420,54 грн витрат на придбання ліків для лікування психічного захворювання, по 15 141 грн витрат на правничу допомогу та по 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Апеляційний суд ухвалою вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК докази, отримані внаслідок застосування катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження, є недопустимими.
Отже, процесуальний закон пов`язує наслідок у вигляді недопустимості доказів із наявністю причинного зв'язку між стверджуваним поганим поводженням і одержанням конкретного доказу, який суд поклав в основу свого рішення.
Крім того, ЄСПЛ послідовно зазначає, що, коли особа висуває небезпідставну скаргу про погане поводження з боку представників держави всупереч ст. 3 Конвенції, на державу покладається обов'язок провести ефективне офіційне розслідування, здатне привести до встановлення та покарання винних осіб (рішення у справах «Kobets v. Ukraine», no. 16437/04, § 51, 14 February 2008; «Rudyak v. Ukraine», no. 40514/06, § 62, 4 September 2014). Водночас для оцінки справедливості кримінального провадження вирішальне значення має те, чи були для засудження особи використані докази, одержані внаслідок поводження, забороненого ст. 3 Конвенції. ЄСПЛ наголошує, що використання у кримінальному провадженні показань, отриманих унаслідок такого поводження, саме собою робить провадження несправедливим, а щодо речових доказів, здобутих як прямий результат катування, застосовується такий самий підхід; якщо ж ідеться про речові докази, пов`язані з поводженням, яке не досягає рівня катування, значення має їхній вплив на результат розгляду справи (рішення у справах «Gafgen v. Germany»[GC], no. 22978/05, § 166, ECHR 2010; «El Haski v. Belgium», no. 649/08, § 85, 25 September 2012; «Cesnieks v. Latvia», no. 9278/06, §§ 65-66, 69, 11 February 2014).
У цьому кримінальному провадженні суд не покладав в основу висновків про винуватість ОСОБА_6 жодних його показань чи пояснень, отриманих під час досудового розслідування, а також інших доказів, здобутих завдяки інформації, одержаній від нього внаслідок нібито застосування до нього недозволених методів слідства. Тому власне твердження засудженого про психологічний тиск з боку працівників поліції, за відсутності посилання на конкретний доказ, одержаний у такий спосіб і використаний судом, не свідчать про наявність підстав для визнання недопустимими доказів, покладених в основу вироку, або для скасування судових рішень.
ВИСНОВКИ: якщо суд не поклав в основу вироку показань засудженого, отриманих у період стверджуваного застосування до нього недозволених методів, і не використав доказів, здобутих як прямий результат такого поводження, сама собою наявність відповідної скарги не свідчить про несправедливість кримінального провадження в розумінні ст. 6 Конвенції.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти життя, критерії допустимості доказів, недозволені методи розслідування
