Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 25 березня 2026 року
у справі № 752/2303/19
Кримінальна юрисдикція
Щодо неможливості відхилення показань свідків лише з підстави відсутності безпосередніх очевидців моменту заподіяння потерпілому ножового поранення
ФАБУЛА СПРАВИ
Суд першої інстанції вироком від 04 листопада 2022 року визнав невинуватим ОСОБА_7 у пред'явленому обвинуваченні за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК та виправдав на підставі, передбаченій п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Апеляційний суд ухвалою вирок суду стосовно ОСОБА_7 залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
У своїй апеляційній скарзі прокурор наголошував, що винуватість ОСОБА_7 підтверджується, зокрема, показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які у своїй сукупності узгоджуються між собою та іншими доказами у справі.
Апеляційний суд, відхиляючи показання зазначених свідків, погодився з висновком місцевого суду з тих підстав, що свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не були очевидцями безпосереднього моменту вчинення кримінального правопорушення.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку (статті 85 та 94 КПК).
Згідно з усталеною практикою Суду, доказування тих чи інших обставин злочину, як правило, ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на сукупності всіх, у тому числі непрямих, доказів. Саме з урахуванням такого аналізу та оцінки всіх доказів і робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно із цим стандартом доказування) факту вчинення злочину конкретною особою.
Прокурор звертав увагу на узгодженість показань цих свідків у частині того, що під час події у підземному переході інших осіб не було, а також на те, що обидва свідки вказували на ОСОБА_7 як на особу, яку вони бачили в переході з ножем у руках безпосередньо перед виявленням потерпілого з ножовим пораненням.
Сторона обвинувачення акцентувала на показаннях свідка ОСОБА_9 про те, що він бачив ОСОБА_7 біля потерпілого в той момент, коли останній уже лежав у переході, а ОСОБА_7 витирав ніж від крові та ховав його до пакета. Однак цим показанням апеляційний суд належної оцінки не надав, зокрема не зазначив, з яких підстав відкидає або вважає їх непереконливими, та не оцінив їх у сукупності з іншими доказами, згідно з правилами, передбаченими у ст. 94 КПК.
Також суд апеляційної інстанції лише узагальнено зазначив, що показання свідка ОСОБА_10 не підтверджують доводів сторони обвинувачення, пославшись, що він не був свідком самої події кримінального правопорушення. Водночас суд не навів переконливих мотивів оцінки цих показань у взаємозв'язку із іншими даними, на які посилалася у свої доводах сторона обвинувачення щодо причетності ОСОБА_7 до інкримінованого кримінального правопорушення.
ВИСНОВКИ: сама по собі відсутність безпосередніх очевидців моменту заподіяння потерпілому ножового поранення не могла бути достатньою підставою для відхилення показань свідків як таких, що не мають значення для доведення обвинувачення.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти життя, злочини проти здоров'я, оцінка показань свідків
