Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 лютого 2020 року
у справі № 667/5470/14-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо недоведення вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 209 КК України
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції визнано винуватим та засуджено:
- ОСОБА_8 за: ч. 5 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 3 роки, з конфіскацією всього належного на праві особистої власності майна; ч. 2 ст. 27 ч. 1 ст.366 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 1 рік, на підставі статей 49, 74 України звільнено від його відбування у зв`язку із закінченням строків давності. ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за частинами 1, 2 ст. 209 КК України та виправдано у зв`язку із відсутністю події злочину;
- ОСОБА_9 за: ч. 5 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 3 роки, з конфіскацією всього майна, що належить на праві особистої власності; ч. 1 ст.366 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 1 рік; ч. 4 ст.27 ч. 1 ст. 366 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 1 рік; на підставі статей 49, 74 КК України звільнено ОСОБА_9 від відбування призначених за ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 27 ч. 1 ст. 366 КК України покарань у зв`язку із закінченням строків давності. ОСОБА_9 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст.209КК України та виправдано у зв`язку із відсутністю події злочину.
Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_9 залишено без змін.
Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Статтею 94 КПК України визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було. Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону.
ВИСНОВКИ: ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких особам було пред'явлено обвинувачення, суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому встановив, що жоден із цих доказів недоводить, що кошти, внесені в якості оплати укладених угод на придбання автомобілів, були одержані злочинним шляхом та належать обвинуваченим. Також не було встановлено спеціальної мети легалізації надання правомірного вигляду володінню, користуванню і розпорядженню предметами, визначеними ст. 209 КК України, тобто не надано доказів, які б підтверджували настання події злочину, передбаченого ст.209 КК України.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: легалізація доходів, злочини у сфері господарської діяльності, порушення засад кримінального провадження
