Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 22 липня 2026 року
у справі № 527/1096/19[2]
Кримінальна юрисдикція
Щодо врахування чинної на момент вчинення діяння судової практики при встановленні умислу на протиправне заволодіння майном підприємства
ФАБУЛА СПРАВИ
Суд першої інстанції засудив ОСОБА_22 за частиною першою статті 205-1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.
Також цей суд визнав ОСОБА_22 невинуватим і виправдав:
- за частиною третьою статті 206-2 КК України на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення;
- за частиною четвертою статті 358 КК України на підставі пункту 1 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачувався.
Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині виправдання ОСОБА_22 за частиною третьою статті 206-2 КК України і в частині вирішення цивільного позову, ухвалив новий, яким засудив ОСОБА_22 за частиною третьою статті 206-2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих й адміністративно-господарських функцій та з обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей, на строк 3 роки, а на підставі статті 75 КК України звільнив його від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та поклав на нього передбачені статтею 76 КК України обов`язки: протягом іспитового строку періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця свого проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Також апеляційний суд скасував вирок у частині засудження ОСОБА_22 за частиною першою статті 205-1 КК України і закрив кримінальне провадження в цій частині на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України у зв`язку із закінченням строків давності, визначених пунктом 2 частини першої статті 49 КК України.
Крім того, суд апеляційної інстанції частково задовольнив цивільні позови потерпілих ОСОБА_21 та ОСОБА_24 , постановив стягнути з ОСОБА_22 по 2 384 380 грн на користь кожної в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, а у стягненні на їх користь моральної шкоди відмовив. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним із проявів якого є принцип правової визначеності, що забезпечує стабільність правового становища людини в суспільстві, розуміння нею своїх прав та обов`язків, способів і практики їх реалізації, виконання та захисту.
Події, які стали предметом кримінального провадження за частиною третьою статті 206-2 КК України, відбулися у 2018 році, тоді як правові позиції Великої Палати щодо зміни підходів у тлумаченні спадкування корпоративних прав та правової природи рішень загальних зборів були сформовані значно пізніше.
Відповідно до положень статті 90 КПК України рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів. Як наслідок, судове рішення має преюдиціальне значення для суду, який розглядає кримінальне провадження, тільки у визначених цією статтею випадках. Чинний КПК України не містить інших положень, на підставі яких рішення судів інших юрисдикцій могли б бути визнані преюдиціальними в кримінальному процесі, тобто такими, які звільняють суд від необхідності встановлення обставин, що підлягають доказуванню, шляхом дослідження доказів у кримінальному провадженні.
Велика Палата погоджується із висновком суду першої інстанції, який вказав про те, що оскільки в АФ «Славутич» було два учасники - фізичні особи, то у зв`язку зі смертю ОСОБА_25 , який мав 60% голосів, на загальних зборах Агрофірми, оформлених протоколом № 1 від 02 січня 2018 року, рішення про відмову у прийнятті спадкоємців ОСОБА_25 до складу засновників прийняте саме за участі іншого учасника - ОСОБА_22 , що не суперечило чинному на той час законодавству та судовій практиці.
З урахуванням наведеного вище Велика Палата вважає, що закон України про кримінальну відповідальність апеляційним судом в частині визнання винуватим ОСОБА_22 за частиною третьою статті 206-2 КК України застосовано неправильно, а тому вирок апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню, а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_22 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 206-2 КК України на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, статті 440 КПК України - закриттю у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
ВИСНОВКИ: Особа має право діяти відповідно до чинних на момент вчинення дії законів та існуючої судової практики, і законно очікувати, що її дії будуть визнані правомірними. Зміна судової практики та її ретроспективне (зворотне) застосування позбавляє особу можливості передбачити наслідки своєї поведінки.
Жодне тлумачення норм права не може слугувати самостійним доказом або підставою для встановлення факту матеріального підроблення документа, якщо цей факт не підтверджений належними та допустимими доказами у справі.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини у сфері господарської діяльності, рейдерство, зміна відомостей про юридичну особу
