Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2026 року
м. Київ
справа № 527/1096/19
провадження № 13-18кс26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_19 ,
прокурора ОСОБА_20 ,
потерпілої-цивільної позивачки ОСОБА_21 (в режимі відеоконференції),
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_22 і його захисника ОСОБА_23 на вирок Глобинського районного суду Полтавської області від
27 серпня 2021 року та вирок Полтавського апеляційного суду від 11 грудня
2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017170140000497 від 06 серпня 2017 року, за обвинуваченням
ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Петрашівка Глобинського району Полтавської області, мешканця АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 206-2, частиною четвертою статті 358, частиною першою статті 205-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
УСТАНОВИЛА:
Обставини кримінального провадження та зміст рішень національних судів, що переглядаються
1. Глобинський районний суд Полтавської області вироком від 27 серпня
2021 року засудив ОСОБА_22 за частиною першою статті 205-1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.
2. Також цей суд визнав ОСОБА_22 невинуватим і виправдав:
- за частиною третьою статті 206-2 КК України на підставі пункту 3 частини першої статті 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку з відсутністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення;
- за частиною четвертою статті 358 КК України на підставі пункту 1 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачувався.
3. Суд постановив стягнути з ОСОБА_22 на користь держави 4576 грн процесуальних витрат.
4. Цивільні позови потерпілих ОСОБА_21 та ОСОБА_24 суд залишив без розгляду та скасував накладені ухвалами Октябрського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2018 року та від 21 червня 2018 року арешти в рамках кримінального провадження.
5. Суд визнав ОСОБА_22 винуватим в умисному поданні для проведення державної реєстрації юридичної особи документа, який містить завідомо неправдиві відомості (частина перша статті 205-1 КК України).
6. Так, 10 лютого 2016 року ОСОБА_22 , будучи засновником Приватного підприємства «Агрофірма «Славутич» (далі - АФ «Славутич», Агрофірма), маючи в її статутному капіталі частку 40 %, достовірно знаючи, що підпис у протоколі зборів засновників АФ «Славутич» від 26 січня 2016 року № 29 від імені засновника і власника 60 % статутного капіталу цього підприємства ОСОБА_25 виконаний не останнім, а іншою особою, умисно подав указаний протокол державному реєстратору Глобинського районного управління юстиції Полтавської області із заявою про державну реєстрацію змін відомостей про юридичну особу з метою зайняття посади директора цієї юридичної особи. На підставі зазначених документів державний реєстратор Глобинської районної адміністрації Полтавської області вніс відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме про виключення ОСОБА_25 як керівника АФ «Славутич» й особи, яка має право вчиняти дії від імені цієї юридичної особи, і про включення обвинуваченого як керівника АФ «Славутич» й особи, яка має право вчиняти дії від її імені.
7. Орган досудового розслідування кваліфікував ці дії ОСОБА_22 , передбачені частиною першою статті 205-1 КК України, у тому числі за ознакою внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдивих відомостей, проте суд дійшов висновку, що в ході судового розгляду сторона обвинувачення не довела належними і допустимими доказами внесення відомостей до протоколу саме ОСОБА_22 , а тому виключив з обсягу пред`явленого обвинувачення таку ознаку.
8. Крім того, згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_22 27 листопада
2017 року, достовірно знаючи, що засновник і власник 60 % статутного капіталу
АФ «Славутич» ОСОБА_25 не ухвалював рішення про своє звільнення з посади директора та про призначення обвинуваченого на цю посаду, використав завідомо підроблений документ - протокол зборів засновників АФ «Славутич» від 26 січня 2016 року № 29, надавши його філії Полтавського обласного управління
АТ «Ощадбанк», що на вул. Центральній, 210 у м. Глобине Полтавської області, для зміни умов надання банківських послуг АФ «Славутич», унаслідок чого уклав договір від 27 листопада 2017 року № 895806171127095124 банківського обслуговування рахунків цієї юридичної особи № НОМЕР_1, НОМЕР_2 і в такий спосіб отримав доступ до коштів АФ «Славутич» та можливість розпоряджатися ними на власний розсуд.
9. Виправдовуючи ОСОБА_22 за частиною четвертою статті 358 КК України, місцевий суд зазначив, що сторона обвинувачення не надала доказів використання обвинуваченим завідомо підробленого документа - протоколу зборів засновників АФ «Славутич» від 26 січня 2016 року № 29, а також того, що з використанням указаного підробленого документа було укладено договір банківського обслуговування від 27 листопада 2017 року № 895806171127095124, завдяки якому обвинувачений отримав доступ до коштів АФ «Славутич» і можливість розпоряджатися ними на власний розсуд. До того ж зазначений договір з банком є лише додатком до раніше укладених договорів, зокрема рахунок АФ «Славутич»
№ НОМЕР_1 відкрито на підставі договору з ПАТ «Державний ощадний банк України» від 12 вересня 2016 року.
10. Крім того, ОСОБА_22 було обвинувачено в тому, що він як службова особа з використанням службового становища заволодів майном підприємства, у тому числі часткою засновника, шляхом вчинення правочинів з використанням підроблених документів, чим заподіяв велику шкоду. Так, 03 січня 2018 року він подав до комунального підприємства «Реєстратор Полтавської обласної ради»
(далі - КП «Реєстратор Полтавської обласної ради») пакет документів (зокрема, протокол загальних зборів учасників АФ «Славутич» від 02 січня 2018 року № 1, проведених усупереч вимогам закону без участі засновників ОСОБА_24 ,
ОСОБА_21 і ОСОБА_26 - спадкоємців (правонаступників) померлого ОСОБА_25 ) для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. На підставі зазначених документів державний реєстратор виключив зі складу засновників АФ «Славутич» ОСОБА_24 , ОСОБА_21 і ОСОБА_26 , кожній з яких згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом належало по 20 % статутного капіталу цього підприємства, та зареєстрував 100 % статутного капіталу АФ «Славутич» на ОСОБА_22 .У такий спосіб обвинувачений заволодів частками статутного капіталу підприємства, які належать ОСОБА_21 , ОСОБА_24 і ОСОБА_26 . 19 травня 2018 року ОСОБА_22 продав свою частку статутного капіталу АФ «Славутич», яка складала 100 %, ОСОБА_27 , чим заподіяв правонаступникам померлого засновника підприємства ОСОБА_24 , ОСОБА_21 і ОСОБА_26 велику шкоду на суму 11 149 500 грн.
11. Рішення про виправдання обвинуваченого за частиною третьою статті
206-2 КК України місцевий суд обґрунтував тим, що:
- ОСОБА_22 не є службовою особою, оскільки як засновник (учасник) підприємства не здійснював керівництва трудовим колективом чи виробничою діяльністю окремих працівників, не здійснював управління та розпорядження майном підприємства, а отже не виконував організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій;
- протокол загальних зборів учасників АФ «Славутич» від 02 січня 2018 року № 1 та рішення зборів засновників АФ «Славутич» від 19 травня 2018 року № 3
ОСОБА_22 підписав не як директор, а як засновник указаного підприємства, тобто вчинив дії не з використанням службового становища;
- провівши одноособово збори засновників АФ «Славутич» 02 січня і 19 травня
2018 року, склавши за їх результатами протокол № 1 та відмовивши спадкоємцям у вступі до товариства, ОСОБА_22 діяв відповідно до вимог закону;
- розмір заподіяної шкоди не встановлено належними та допустимими доказами;
- не доведено способу вчинення злочину, який мав би полягати у вчиненні правочинів.
12. Полтавський апеляційний суд 11 грудня 2024 року частково задовольнив апеляційні скарги прокурора Глобинської окружної прокуратури ОСОБА_28 і потерпілих - цивільних позивачок ОСОБА_21 та ОСОБА_24 , скасував вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 27 серпня 2021 року в частині виправдання ОСОБА_22 за частиною третьою статті 206-2 КК України і в частині вирішення цивільного позову, ухвалив новий, яким засудив ОСОБА_22 за частиною третьою статті 206-2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих й адміністративно-господарських функцій та з обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей, на строк 3 роки, а на підставі статті 75 КК України звільнив його від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та поклав на нього передбачені статтею 76 КК України обов`язки: протягом іспитового строку періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця свого проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
13. Також апеляційний суд скасував вирок у частині засудження ОСОБА_22 за частиною першою статті 205-1 КК України і закрив кримінальне провадження в цій частині на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України у зв`язку із закінченням строків давності, визначених пунктом 2 частини першої
статті 49 КК України.
14. Крім того, суд апеляційної інстанції частково задовольнив цивільні позови потерпілих ОСОБА_21 та ОСОБА_24 , постановив стягнути з ОСОБА_22 по 2 384 380 грн на користь кожної в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, а у стягненні на їх користь моральної шкоди відмовив. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
15. Указані рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржено засудженим та його захисником у касаційному порядку.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
16. У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_22 просить скасувати вирок Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року в частині визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 206-2 КК України, закривши кримінальне провадження за відсутністю в його діях складу цього кримінального правопорушення, а також у частині задоволення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_21 та ОСОБА_24 , залишивши їх без розгляду.
17. Указує, що рішення апеляційного суду про засудження його за частиною третьою статті 206-2 КК України є незаконним. На думку засудженого, ухвалюючи 02 січня 2018 року рішення про відмову прийняти до складу учасників підприємства
АФ «Славутич» спадкоємців померлого ОСОБА_25 і перерозподіливши частки в статутному капіталі, він діяв відповідно до норм законодавства та наявної на той час практики Верховного Суду, згідно з якою для вирішення питання про вступ (прийняття) правонаступників померлого учасника повноважність загальних зборів учасників визначається без урахування частки в статутному капіталі, яка належала померлому учаснику; у такому разі під час установлення повноважності загальних зборів учасників слід ураховувати голоси інших учасників товариства, які без голосів, що припадають на частку померлого учасника, становлять у сукупності
100 % голосів, які треба враховувати під час визначення кворуму. Засуджений наголошує, що лише згодом Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата, Суд) відступила від наведеного вище висновку, сформульованого в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 740/2194/15-ц, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 листопада 2019 року у справі № 927/242/19 і від 08 серпня 2018 року у справі № 911/3215/17. Так, Велика Палата в постанові від 02 листопада 2021 року (справа № 917/1338/18, провадження № 12-86гс20) зазначила, що рішення про відмову у прийнятті до товариства спадкоємця приймають більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства, включно з голосами, які припадають на частку учасника, який помер, хоча цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере. Єдиний учасник товариства, котрий володіє меншою часткою у статутному капіталі, не може скликати загальні збори та відмовити у прийнятті до товариства спадкоємців померлого учасника, котрий володів більшою часткою у статутному капіталі. Спадкоємці останнього, які виявили бажання брати участь у діяльності товариства, не можуть бути позбавлені права участі в ньому. Така зміна Верховним Судом правової позиції, на думку засудженого, не могла вплинути на законність рішення місцевого суду про визнання цих його дій правомірними.
18. Крім того, засуджений ОСОБА_22 уважає, що оскільки спадкоємці померлого ОСОБА_25 не стали учасниками АФ «Славутич», загальні збори не приймали рішення про прийняття цих осіб учасниками підприємства і не здійснювалося реєстрації таких змін статуту підприємства, тому й не могло мати місце заволодіння часткою учасника підприємства, у чому він обвинувачується. До того ж правовідносини між підприємством, що має заборгованість перед спадкоємцями померлого, яких не прийняли до складу учасників підприємства, є виключно цивільно-правовими. Стверджує, що рішення загальних зборів не є правочином у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а він не обіймав посади директора АФ «Славутич», отже не є службовою особою. Усі зазначені обставини, як уважає засуджений, свідчать про відсутність у його діях складу злочину, передбаченого статтею 206-2 КК України. Не погоджується засуджений і з вирішенням цивільних позовів у справі, зауважує, що потерпілі не були позбавлені майна або права на таке майно, тож відсутня шкода, заподіяна кримінальним правопорушенням.
19. Також засуджений ОСОБА_22 просить скасувати вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 27 серпня 2021 року в частині стягнення з нього на користь держави 4576 грн процесуальних витрат. Уважає, що оскільки кримінальне провадження щодо нього за частиною першою статті 205-1 КК України закрито у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених пунктом 2 частини першої статті 49 КК України, то і процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування в ході здійснення кримінального провадження за частиною першою статті 205-1 КК України, не мають стягуватися з нього.
20. Захисник ОСОБА_23 у касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення судом апеляційної інстанції норм кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_22 і призначити новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Уважає, що сторона обвинувачення не надала належних і допустимих доказів на підтвердження поза розумним сумнівом того, що в діях підзахисного є склад злочину, передбаченого частиною третьою статті 206-2 КК України, адже ОСОБА_22 не був службовою особою, до того ж у матеріалах кримінального провадження відсутня судово-економічна експертиза, якою б підтверджувалося заподіяння матеріальних збитків потерпілим. Захисник зауважує, що висновок експерта від 14 червня 2019 року № 11, з огляду на чинне станом на травень - червень 2019 року законодавство, яке передбачало залучення експерта для проведення експертизи лише за рішенням слідчого судді, є неналежним і недопустимим доказом, оскільки цього експерта залучив представник потерпілої сторони в непроцесуальний спосіб. Крім того, потерпілі надали експерту неналежно оформлені документи, які не стосувалися дослідження фінансової діяльності підприємства. Водночас у матеріалах кримінального провадження є інший висновок від 24 червня 2019 року № 12 того ж експерта, який істотно відрізняється від попереднього. Наголошує, що для установлення кваліфікуючої ознаки, передбаченої частиною третьою статті 206-2 КК України, - заподіяння великої шкоди, призначення експертизи є обов`язковим, виходячи з положень пункту 6 частини другої статті 242 КПК України. Апеляційний суд, на думку захисника, усупереч вимогам статті 419 КПК України належним чином не перевірив і не дослідив доводів сторони захисту, викладених в апеляційній скарзі, щодо визнання недопустимим доказом експертного дослідження від 14 червня 2019 року № 11, не зіставив її аргументи з наявними у справі матеріалами, не дав вичерпної відповіді на поставлені запитання. Крім того, апеляційний суд, приймаючи рішення про винуватість ОСОБА_22 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 206-2 КК України, безпосередньо не досліджував доказів у судовому засіданні, не перевіряв кожен із них на відповідність вимогам статей 85-91 КПК України, що свідчить про незаконність його вироку.
З урахуванням наведеного захисник уважає, що оскільки вину підзахисного не доведено належними і допустимими доказами, апеляційний суд не мав підстав як для засудження ОСОБА_22 за вказаною статтею обвинувачення, так і для звільнення його від відбування покарання, призначеного за цей злочин, згідно зі статтею 75 КК України. З тієї ж причини, на думку захисника, суд апеляційної інстанції не мав підстав для закриття кримінального провадження щодо
ОСОБА_22 за частиною першою статті 205-1 КК України за нереабілітуючою обставиною, а саме у зв`язку із закінченням строків давності, визначених пунктом 2 частини першої статті 49 КК України.
21. У письмових поясненнях до касаційної скарги захисник ОСОБА_23 зазначає, що ОСОБА_22 , продаючи свою частку майна (статутного фонду) господарського підприємства діяв не як службова особа, а виключно реалізовував свої корпоративні права, крім того в матеріалах справи відсутні дані про те, шляхом учинення якого правочину ОСОБА_22 заволодів майном підприємства, адже за правовою позицією Верховного Суду, висловленою в ряді постанов, а також постанові пленуму Вищого господарського суду України від 25 лютого 2016 року
№ 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин», рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України, а є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Звертає увагу на те, що ОСОБА_22 не інкримінується
будь-яке підроблення документів, які б він використовував, учиняючи правочини з метою заволодіння майном підприємства, у тому числі частками його засновників, що також свідчить про відсутність у його діях ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 206-2 КК України. Із матеріалів кримінального провадження випливає, що між ОСОБА_22 і спадкоємцями ОСОБА_25 виник корпоративний спір щодо управління АФ «Славутич», визнання недійсними рішень загальних зборів учасників підприємства, виключення учасника з підприємства та перерозподілу його частки в статутному капіталі цього підприємства, який вирішила Велика Палата постановою від 02 листопада 2021 року у господарській справі № 917/1338/18. Водночас захисник наголошує, що висновки, викладені в зазначеній постанові Великої Палати не можуть мати преюдиційне значення для розгляду цього кримінального провадження, оскільки в ньому беруть участь інші учасники, мають місце інші предмет розгляду, засоби доказування та обсяг доказів.
22. У письмових поясненнях до касаційної скарги засуджений ОСОБА_22 стверджує, що його дії носили законний характер, не містять ознак злочину, не порушують прав спадкоємців і не свідчать про привласнення всього статутного капіталу підприємства, у тому числі частки ОСОБА_25 в ньому.
23. Потерпіла ОСОБА_21 подала заперечення на касаційні скарги сторони захисту, у яких просила залишити вирок апеляційного суду без зміни.
24. Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги сторони захисту не надходило.
Підстави розгляду кримінального провадження Великою Палатою Верховного Суду
25. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України № 1402-VIII від
02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, тобто шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи у такій спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
26. За приписами статті 434-1 КПК України суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає це кримінальне провадження на розгляд Великої Палати, якщо така колегія суддів (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
27. Частиною четвертою статті 434-2 КПК України передбачено, що про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати суд постановляє ухвалу з викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному частинами першій - четвертій статті 434-1 КПК України, або із обґрунтуванням підстав, визначених частиною п`ятою
статті 434-1 цього Кодексу.
28. Ухвалою від 29 січня 2026 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду передала кримінальне провадження щодо ОСОБА_22 на розгляд Великої Палати для відступу від висновку Великої Палати, висловленого в постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24), з метою формування сталої судової практики щодо визначення поняття «вчинення правочинів» у кримінально-правовому сенсі, зокрема як способу вчинення злочину, передбаченого статтею
206-2 КК України.
29. Ухвалою від 11 лютого 2026 року Велика Палата прийняла до розгляду вказане кримінальне провадження.
Позиції інших учасників судового провадження
30. Захисник ОСОБА_23 надіслав до Великої Палати заяву про проведення судового засідання за його відсутності та врахування Судом доводів, викладених у касаційній скарзі.
31. Потерпіла - цивільна позивачка ОСОБА_21 подала до Великої Палати заяву, в якій просить залишити без задоволення касаційні скарги засудженого та його захисника, і врахувати її доводи щодо невиконання ОСОБА_22 вироку апеляційного суду.
32. У судовому засіданні потерпіла - цивільна позивачка ОСОБА_21 заперечила стосовно задоволення касаційних скарг сторони захисту, просила залишити вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_22 без зміни.
33. Прокурор ОСОБА_20 вважав, що відсутні підстави для задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника.
34. Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Щодо відступу від висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати
35. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
36. З огляду на зміст частини п'ятої статті 434-1 КПК України Велика Палата в разі передачі кримінального провадження на її розгляд вирішує правові питання, які стали підставами для такої передачі, а також розглядає справу як суд касаційної інстанції в межах викладених касаційних вимог з дотриманням приписів статті
433 цього Кодексу.
37. Предметом перевірки Верховного Суду, серед іншого, є висновки апеляційного суду про те, що обвинувачений заволодів частками статутного капіталу підприємства, які належать правонаступникам його померлого засновника, шляхом вчинення правочинів.
38. Згідно зі встановленими апеляційним судом фактичними обставинами справи, ОСОБА_22 подав до КП «Реєстратор Полтавської обласної ради» пакет документів (зокрема, протокол загальних зборів учасників АФ «Славутич» від
02 січня 2018 року № 1, проведених без участі спадкоємців (правонаступників) померлого засновника цього підприємства) для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. На підставі зазначених документів державний реєстратор виключив зі складу засновників АФ «Славутич» спадкоємців ОСОБА_29 , ОСОБА_21 і ОСОБА_26 , кожній з яких згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом належало по 20 % статутного капіталу цього підприємства, та зареєстрував 100 % статутного капіталу АФ «Славутич» на
ОСОБА_22 . У такий спосіб обвинувачений заволодів частками статутного капіталу підприємства, які належать ОСОБА_21 , ОСОБА_30 і ОСОБА_26 . 19 травня 2018 року ОСОБА_22 продав свою частку статутного капіталу АФ «Славутич», яка складала 100 %, ОСОБА_27 , чим заподіяв правонаступникам померлого засновника підприємства ОСОБА_24 , ОСОБА_21 і ОСОБА_26 велику шкоду на суму 11 149 500 грн.
39. Колегія суддів апеляційного суду розцінила ці дії ОСОБА_22 як такі, що мають ознаки складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 206-2 КК України, оскільки останній заволодів часткою померлого засновника підприємства шляхом вчинення правочинів, якими є відповідні рішення загальних зборів
АФ «Славутич» від 02 січня 2018 року, з використанням підроблених документів - протоколів зборів засновників АФ «Славутич» від 26 січня 2016 року та загальних зборів учасників АФ «Славутич» від 02 січня 2018 року.
40. У касаційних скаргах сторона захисту заперечує вчинення ОСОБА_22 зазначеного кримінального правопорушення, при цьому посилається на попередні рішення Верховного Суду, якими рішення загальних зборів учасників юридичної особи не визнавалися правочинами.
41. Зокрема, згідно з правовими позиціями Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду в постановах від 20 березня 2018 року у справі № 916/375/17, від 28 березня 2018 року у справі № 910/22291/16, від 12 квітня 2018 року у справі № 922/2688/17, від 21 березня 2018 року у справі № 927/699/17, від 01 вересня
2022 року у справі № 922/2402/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 916/4097/21 та інших, рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України і до них не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 указаного Кодексу, які визначають підстави недійсності правочину. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.
42. У постанові від 01 березня 2023 року Велика Палата виснувала, що рішення загальних зборів товариства є одностороннім правочином товариства (справа
№ 522/22473/15-ц, провадження № 12-13гс22).
43. 18 грудня 2024 року Велика Палата у справі № 916/379/23 (провадження
№ 12-22гс24) постановила рішення про відступ від висновку, викладеного в постанові від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц, та резюмувала, що рішення загальних зборів учасників товариства не є правочинами в розумінні
статті 202 ЦК України і мають розглядатися як акти ненормативного характеру (індивідуальні акти) (пункти 142-143).
44. Зокрема, Велика Палата у постанові від 18 грудня 2024 року у справі
№ 916/379/23 (провадження № 12-22гс24), від висновку якої просить відступити колегія суддів, яка передала кримінальне провадження на розгляд Великої Палати, проаналізувала правову природу рішення органу управління товариства та виснувала, що рішення загальних зборів учасників товариства не є правочинами в розумінні статті 202 ЦК України.
45. У вищевказаній справі у межах господарської юрисдикції позивачка зверталася до суду з позовом про визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна, рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Автомаркет», рішення установчих зборів ТОВ «Дехаб» та застосування наслідків недійсності правочину, обґрунтовуючи наявність підстав для визнання правочину недійсним з огляду на те, що внесення спірного нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «Дехаб» було протиправно здійснене
ТОВ «Автомаркет» з метою ухилення від виконання зобов`язань щодо виплати позивачці як колишній учасниці вказаного товариства вартості її частки.
46. Велика Палата у цій справі дійшла переконання, що рішення органу управління товариства, на відміну від правочину, приймається органом лише в межах його компетенції та за процедурою, визначеною законодавством і статутом. Дія рішень органів управління товариства обмежена виключно самим товариством, його учасниками та посадовими особами. Такі рішення забезпечують здійснення корпоративного управління та діяльності товариства, можуть породжувати права та обов`язки в обмеженого кола осіб та вичерпують свою дію фактом виконання.
47. Також Велика Палата зауважила, що залежно від установлених судами обставин конкретної справи документ, який сторони справи іменують як «акт приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як його змісту, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок із цього приводу в разі його необхідності для вирішення справи повинен робити суд у межах кожної окремої справи. Таким чином, суд досліджує акт у кожному конкретному випадку та надає йому оцінку залежно від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи створює він юридичні наслідки.
48. Велика Палата установила, що результатом вчинення комплексу дій з передачі майна до складу статутного капіталу ТОВ «Дехаб» є правочин, оформлений у цьому випадку актом приймання-передачі нерухомого майна від 12 грудня
2022 року. Отже, у спірних правовідносинах сторони вчинили правочин, внаслідок якого право власності на нерухоме майно перейшло від одного товариства до іншого. Рішенням загальних зборів ТОВ «Автомаркет» та рішенням установчих зборів ТОВ «Дехаб» виражено волю товариств, яку в подальшому реалізовано підписанням уповноваженими особами товариств акта приймання-передачі. Рішення загальних (установчих) зборів учасників товариства є актом ненормативного характеру органу управління юридичної особи. Таким чином, може бути оскаржений та визнаний недійсним кінцевий результат комплексу дій з передачі майна до складу статутного капіталу ТОВ «Дехаб» - правочин, оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна від 12 грудня 2022 року.
49. Тобто Велика Палата, надавши оцінку фактичним обставинам у цій справі, встановила, що прийняття рішень та укладання акта приймання-передачі нерухомого майна від 12 грудня 2022 року є комплексом дій, вчинених з метою передачі майна до складу статутного капіталу ТОВ «Дехаб». У рішеннях вищого органу управління виражається внутрішня воля товариства, такі рішення є передумовою для передачі майна до статутного капіталу. Акт приймання-передачі нерухомого майна від 12 грудня 2022 року підписується на виконання конкретного обов'язку особи, що встановлений відповідним рішенням товариства. Рішення загальних зборів учасників двох товариств та акт приймання-передачі, оформлений між ними, утворюють завершений юридичний склад, наявність якого є необхідною і достатньою для виникнення права власності на спірне нерухоме майно у товариства, якому це майно передається як внесок до статутного капіталу.
50. Висновок Великої Палати щодо правової природи рішення органу управління товариства, який міститься у постанові від 18 грудня 2024 року у справі
№ 916/379/23 (провадження № 12-22гс24), був пов`язаний з оцінкою конкретних правовідносин у господарській справі та наявності реальних наслідків, які настали для їх учасників у результаті вчинення комплексу проаналізованих у рішенні суду дій.
51. Відповідно до частини третьої статті 3 КК України кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.
52. Основною функцією кримінального права є охоронна. Вона полягає в тому, що кримінальне право охороняє від найбільш небезпечних посягань суспільні відносини, що регулюються нормами інших галузей права. Через це кримінальне право, як правило, не створює якогось власного розуміння понять, що використовуються в інших галузях права.
53. Кримінальне правопорушення, передбачене статтею 206-2 КК України, посягає на нормальний порядок здійснення господарської діяльності, що слідує із його місця в системі Особливої частини КК України (розділ VII«Кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності»). Частиною цього порядку є збереженість законних корпоративних прав фізичних або юридичних осіб (часток, акцій, паїв їх засновників, учасників, акціонерів, членів).
54. У диспозиції статті 206-2 КК України законодавець прямо визначив однією із ознак об'єктивної сторони кримінального правопорушення скоєння його шляхом вчинення правочинів.
55. Зміст правочину розкрито у ЦК України, згідно із частиною першою статті 202 якого правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
56. Під вчиненням правочину для кваліфікації за статтею 206-2 КК України слід розуміти як його вчинення винуватою особою, так і забезпечення (організацію) нею вчинення такого правочину іншими особами; суспільно небезпечне діяння як складова об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею 206-2 КК України, полягає у вчиненні правочинів, які за зовнішніми ознаками є законними та за результатами яких настають певні юридичні наслідки; конкретний перелік правочинів, вчинення яких дозволяє кваліфікувати діяння за
статтею 206-2 КК України, законодавець не наводить, а тому він фактично не обмежений; особливостями таких правочинів є те, що у більшості випадків вони вчиняються у письмовій формі, оскільки стороною є юридична особа (статті 207,
208 ЦК України), і вважається укладеними після внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських утворень або Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - ЄДР).
57. У цивілістичній доктрині підкреслюється, що: правочинам притаманне правомірне вольове вчинення особою юридичних дій, спрямованих на створення конкретного правового результату для себе або інших осіб. Правочини слід відрізняти від інших юридичних фактів - подій, фізичних дій, вчинків, правопорушень. До односторонніх правочинів, які характеризуються волевиявленням одного суб`єкта цивільних прав, належать видача довіреності, прийняття чи збереження речі, повідомлення одним співвласником інших співвласників про продаж своєї частки у спільній власності, публічне оголошення конкурсу на створення художнього твору, складання заповіту, прийняття спадщини або відмова від неї, рішення зборів акціонерного товариства про збільшення чи зменшення статутного капіталу, рішення зборів виробничого кооперативу про виключення члена такого кооперативу.
58. Виходячи зі встановлених фактичних обставин кримінального провадження у справі № 527/1096/19, Суд доходить висновку, що рішення загальних зборів
АФ «Славутич», ухвалені 02 січня 2018 року, про виключення ОСОБА_25 зі складу учасників підприємства у зв`язку з його смертю; відмову спадкоємцям померлого у прийнятті їх до складу учасників АФ «Славутич» і здійсненні з ними розрахунків відповідно до статті 148 ЦК України; проведення перерозподілу часток у статутному капіталі АФ «Славутич» із визначенням частки ОСОБА_22 у розмірі 100 % статутного капіталу, можна вважати односторонніми правочинами, оскільки вони спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, як це передбачено частиною першою статті 202 ЦК України.
59. Правовідносини у кримінальній справі № 527/1096/19 (провадження
№ 13-18кс26) та у справі господарської юрисдикції № 916/379/23 (провадження
№ 12-22гс24), від висновку якої просить відступити колегія суддів, яка передала кримінальне провадження на розгляд Великої Палати, є подібними лише в частині визначення правової природи рішень загальних зборів учасників товариства.
У першому випадку це стосується визначення ознаки об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 206-2 КК України, як скоєння його шляхом вчинення правочинів, враховуючи конкретні матеріали кримінального провадження. У другому випадку - для вирішення питання щодо можливості визнання недійсним рішення установчих та загальних зборів відповідних товариств, і акту приймання-передачі нерухомого майна, укладеного між цими товариствами, які за обставинами справи утворили завершений юридичний склад, наявність якого є необхідною і достатньою для виникнення права власності на спірне нерухоме майно у товариства, якому це майно передається як внесок до статутного капіталу, та застосування до них наслідків недійсності правочину.
60. Враховуючи наведене вище у цій постанові, Велика Палата вважає, що правовий висновок у господарській справі не впливає на предмет наявності чи відсутності ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 206-2 КК України. У постанові Великої Палати від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24) йдеться про те, що висновок стосовно встановлення правової природи того чи іншого документу - це питання дослідження як його змісту, так і інших доказів, наявних у матеріалах кожної окремої справи, досліджуючи який суд надає йому оцінку залежно від того чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи створює він юридичні наслідки, та чи може мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
61. Тому підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові від
18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24), Велика Палата не вбачає.
Щодо застосування норм частини третьої статті 206-2 КК України, в порушенні яких ОСОБА_22 визнано винним
62. Згідно пред`явленого ОСОБА_22 обвинувачення, визнаного судом апеляційної інстанції доведеним, протиправне заволодіння майном підприємства службовою особою з використанням службового становища, у тому числі частками їх засновників, що заподіяло велику шкоду, шляхом вчинення правочинів з використанням підроблених документів, полягало у тому, що ОСОБА_22 03 січня 2018 року подав до КП «Реєстратор Полтавської обласної ради» пакет документів (зокрема, протокол загальних зборів учасників АФ «Славутич» від 02 січня 2018 року № 1, проведених без участі засновників ОСОБА_24 , ОСОБА_21 і ОСОБА_26 - спадкоємців (правонаступників) померлого ОСОБА_25 ) для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. На підставі зазначених документів державний реєстратор виключив зі складу засновників АФ «Славутич» ОСОБА_24 , ОСОБА_21 і ОСОБА_26 , кожній з яких згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом належало по 20 % статутного капіталу цього підприємства, та зареєстрував 100 % статутного капіталу АФ «Славутич» на ОСОБА_22 .
63. У такий спосіб, на переконання апеляційного суду, обвинувачений заволодів частками статутного капіталу підприємства, які належать ОСОБА_21 ,
ОСОБА_24 і ОСОБА_26 . 19 травня 2018 року ОСОБА_22 продав свою частку статутного капіталу АФ «Славутич», яка складала 100 %, ОСОБА_27 , чим заподіяв правонаступникам померлого засновника підприємства ОСОБА_24 , ОСОБА_21 і ОСОБА_26 велику шкоду на суму 11 149 500 грн.
64. Відповідно до частини першої статті 11 КК України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.
65. Склад кримінального правопорушення - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення. Кожен склад кримінального правопорушення (злочину) обов`язково складається з наступних елементів: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність у діянні особи складу злочину, що виключає кримінальну відповідальність особи.
66. Суб`єкт кримінального правопорушення за статтею 206-2 КК України загальний.
67. Особливо кваліфікуючими ознаками кримінального правопорушення (частина третястатті 206-2 КК України) є: вчинення кримінального правопорушення службовою особою з використанням службового становища; заподіяння великої шкоди або спричинення інших тяжких наслідків.
68. Частиною третьою статті 18 КК України встановлено, що службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
69. Під організаційно-розпорядчими функціями розуміється здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності.
70. Адміністративно-господарські обов`язки - це обов`язки з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо).
71. У статті 206-2 КК України йдеться про заволодіння майном підприємства, установи, організації, яке здійснюється виключно шляхом вчинення правочинів з використанням підроблених або викрадених документів, печаток, штампів підприємства, установи чи організації.
72. З об`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 206-2 КК України характеризується: 1) дією у вигляді протиправного заволодіння майном юридичної особи або часткою її власника шляхом вчинення правочину з використанням підробленого або викраденого документа, печатки або штампу; 2) наслідками, у тому числі залежно від розмірів яких диференційовано кримінальну відповідальність за злочин; 3) причинним зв`язком між дією і наслідками (матеріальний склад).
73. Специфіка способу скоєння розглядуваного злочину (шляхом вчинення вказаних правочинів) та особливості деяких видів майна, що є його предметом (майно підприємства, установи, організації; частки, акції, паї засновників, учасників, акціонерів, членів юридичної особи), вказують на те, що під заволодінням майном із погляду кваліфікації за статтею 206-2 КК України слід розуміти як отримання у фактичне володіння речей, належних юридичній особі або її учаснику, так і (головним чином) набуття речових або зобов`язальних прав на майно юридичної особи або її власника.
74. Протиправність як ознака складу злочину має місце тоді, коли особа не мала права на отримання у фактичне володіння чужого майна або законних підстав для набуття речових або зобов`язальних прав на нього.
75. Про використання підроблених або викрадених документів, печаток або штампів із погляду кваліфікації за статтею 206-2 КК України можна вести мову лише в тому разі, коли за відсутності вказаних предметів відповідний правочин не міг бути вчинений.
76. Тобто кримінально караним за статтею 206-2 КК України є протиправне заволодіння майном, яке відбулося внаслідок вчинення відповідного правочину. Своєю чергою цим діям має передувати або застосовуватись одночасно підробка або викрадення документів установи, підприємства або організації, майном якої прагнуть заволодіти, як засіб вчинення злочину.
77. Під підробленням документа потрібно розуміти як повне виготовлення сфальсифікованого документа, так і часткову фальсифікацію змісту справжнього документа. В останньому випадку (так звана переробка) перекручення істини відбувається шляхом внесення у документ неправдивих відомостей (виправлення, внесення фіктивних записів тощо ).
78. Так, оцінюючи докази у справі щодо пред'явленого особі обвинувачення суд має встановити об`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 206-2 КК України, а саме: факт вчинення самого правочину та використання при цьому обвинуваченою особою підроблених або викрадених документів, печаток, штампів підприємства, установи, організації.
79. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що апеляційний суд, дійшов висновку про те, що у своїй сукупності доказами у справі доведено прийняття ОСОБА_22 одноосібного рішення про виключення ОСОБА_24 , ОСОБА_21 та ОСОБА_26 зі складу засновників підприємства та перерозподілу частки статутного капіталу всупереч статуту підприємства, розпорядження частками у майні підприємства спадкоємців шляхом складання та видачі 02 січня 2018 року фактично підробленого документу - протоколу № 1 загальних зборів учасників
АФ «Славутич», який став підставою для внесення змін у реєстраційні відомості щодо Агрофірми. При цьому апеляційний суд вказав, що тим самим ОСОБА_22 вчинив всі дії свого злочинного наміру по заволодінню майном АФ «Славутич».
80. На переконання Великої Палати, колегія суддів апеляційного суду не надала належної правової оцінки об`єктивній стороні кримінального правопорушення як того вимагає диспозиція статті 206-2 КК України з огляду на наступне.
81. Інкриміновані ОСОБА_22 дії за частиною третьою статті 206-2 КК України були вчинені до набрання чинності Законом України № 2275-VIIIвід 06 лютого
2018 року «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Для приватних підприємств у цей період спеціального закону не існувало, а їхня діяльність регулювалася насамперед Господарським кодексом України (далі - ГК України) (статті 62 - 63, 113), ЦК України (зокрема, приписами глави 7 «Загальні положення про юридичну особу»); нормами щодо відносин власності, спадкування, представництва тощо, а також через відсутність спеціального закону - Статутом, який часто був основним документом, що закріплював порядок управління, компетенцію зборів, права засновників, порядок спадкування часток у статутному капіталі.
82. Стаття 113 ГК України прямо визначала, що порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.
83. Ні ЦК України, ні ГК України не передбачений порядок скликання та проведення загальних зборів учасників приватного підприємства. Відтак на практиці відповідно до положень статті 8 ЦК України до вказаних правовідносин тривалий час застосовувалися правові норми цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
84. Так до приватного підприємства застосовувались норми Закону України № 1576-XII від 19 вересня 1991 року «Про господарські товариства» (далі - Закон № 1576-XII), які регулювали порядок набуття спадкоємцем прав участі у товаристві.
85. Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) корпоративними правами є права особи частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
86. Згідно з частиною першою статті 100 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.
87. Відповідно до статті 55 Закону № 1576-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у зв`язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.
88. Згідно з частиною п'ятою статті 147 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства.
89. Частиною першою статті 1219 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин і дотепер) передбачено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.
90. Зі змісту вироку апеляційного суду вбачається, що підробка протоколу № 1 загальних зборів від 02 січня 2018 року полягала у його складанні та видачі при проведенні загальних зборів одноособово ОСОБА_22 без участі засновників ОСОБА_24 , ОСОБА_21 і ОСОБА_26 - спадкоємців (правонаступників) померлого ОСОБА_25 , і який він подав 03 січня 2018 року до КП «Реєстратор Полтавської обласної ради» для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.
91. Тобто підробка вказаного протоколу, як на думку органу досудового розслідування, так і суду апеляційної інстанції, виявлялась саме у таких діях обвинуваченого.
92. Велика Палата вважає, що колегія суддів апеляційного суду, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, дійшла помилкового висновку про те, що протокол № 1 загальних зборів учасників АФ «Славутич» від 02 січня 2018 року є підробленим.
93. Для кваліфікації дій за статтею 206-2 КК України під час судового розгляду необхідно встановити, що протокол містив неправдиві відомості та був використаний для реєстраційних дій щодо частки або управління товариством. Про підроблений документ у такому випадку може йти мова тоді, коли в протокол, наприклад, вносяться завідомо неправдиві відомості про кворум, голосування, склад учасників, присутність осіб, результати голосування тощо, що у цій справі судами нижчих інстанцій встановлено не було.
94. Орган досудового розслідування не інкримінував ОСОБА_22 підроблення протоколу № 1 загальних зборів учасників АФ «Славутич» від 02 січня 2018 року у спосіб як того вимагає об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого статтею 206-2 КК України. Судами нижчих інстанцій у цьому провадженні при дослідженні доказів не було встановлено, наприклад, чи то підробки підпису на цьому протоколі, який виконаний не уповноваженою особою, або що текст документу зазнав несанкціонованих змін.
95. Апеляційний суд підмінив оцінку фактичних обставин справи та наявних у ній доказів суто правовим тлумаченням законодавства з огляду на наступне.
96. Під час судового розгляду як в суді першої, так і апеляційної інстанцій ОСОБА_22 заперечував наявність умислу на протиправне заволодіння частками статутного капіталу підприємства, які належать ОСОБА_21 , ОСОБА_24 та ОСОБА_26 , і майном АФ «Славутич», оскільки провівши збори засновників
02 січня 2018 року та 19 травня 2018 року одноособово, діяв відповідно до норм законодавства та наявної на той час практики Верховного Суду, згідно з якою для вирішення питання про вступ (прийняття) правонаступників померлого учасника повноважність загальних зборів учасників визначається без урахування частки в статутному капіталі, яка належала померлому учаснику; у такому разі під час установлення повноважності загальних зборів учасників слід ураховувати голоси інших учасників товариства, які без голосів, що припадають на частку померлого учасника, становлять у сукупності 100 % голосів, які треба враховувати під час визначення кворуму.
97. Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого статтею 206-2 КК України, характеризується прямим умислом, а саме особа усвідомлює, що протиправно заволодіває майном підприємства, установи, організації у тому числі частками, акціями, паями їх засновників, учасників, акціонерів, членів, передбачає спричинення майнової шкоди власнику (законному володільцю) цього майна і бажає настання такої шкоди. Винуватий у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статті 206-2 КК України, має також усвідомлювати, що документи, печатки, штампи, які використовуються ним для вчинення відповідного правочину, є підробленими або викраденими. Якщо особа не усвідомлювала цього, то відповідальність за статтею 206-2 КК України повинна виключатись.
98. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що між АФ «Славутич», її учасником ОСОБА_22 та спадкоємцями померлого ОСОБА_25 виникло декілька спорів щодо оскарження рішень загальних зборів учасників АФ «Славутич», які розглядалися судами господарської юрисдикції.
99. Так, у справі № 917/1887/17 суди розглянули позов ОСОБА_22 до
АФ «Славутич» про визнання недійсними рішень загальних зборів АФ «Славутич» від 10 жовтня 2017 року за участю ОСОБА_22 , ОСОБА_21 , ОСОБА_24 та ОСОБА_26 , якими було вирішено розподілити частку померлого ОСОБА_25 між спадкоємцями по 1/3 частині, включити їх до складу учасників АФ «Славутич» із часткою 20 % у кожного та затвердити статут Агрофірми у новій редакції. Підставою цього позову було те, що спадкоємці померлого ОСОБА_25 не стали учасниками Агрофірми «Славутич», тому не могли проводити загальні збори учасників цього товариства.
100. У справі № 917/1338/18 ОСОБА_21 та ОСОБА_24 зверталися до суду з позовом до АФ «Славутич» та ОСОБА_22 про визнання недійсними рішень загальних зборів АФ «Славутич» від 02 січня 2018 року за участю ОСОБА_22 , якими було вирішено відмовити спадкоємцям ОСОБА_25 у прийнятті їх до складу учасників зі здійсненням з ними розрахунку, провести перерозподіл часток у статутному фонді таким чином, що 100 % статутного капіталу АФ «Славутич» належить ОСОБА_22 . Підставою цього позову було те, що спадкоємці ОСОБА_21 , ОСОБА_24 та ОСОБА_26 є учасниками АФ «Славутич», тому ОСОБА_22 не мав права проводити загальні збори без їх повідомлення та участі.
101. Вирішуючи основне питання у справах № 917/1887/17 та № 917/1338/18, та від якого залежало вирішення спорів, полягало в тому, чи набули спадкоємці
ОСОБА_21 , ОСОБА_24 та ОСОБА_26 статусу учасників Агрофірми.
102. Місцевий та апеляційний суди у справі № 917/1887/17 встановили, що спадкоємцям ОСОБА_21 , ОСОБА_24 та ОСОБА_26 було відмовлено у вступі до складу учасників, тому вони не набули статусу учасників АФ «Славутич», відповідно прийняті ними рішення не є рішеннями загальних зборів цього товариства, і саме на цій підставі відмовили ОСОБА_22 у задоволенні позову. Верховний Суд у своїй постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 917/1887/17 погодився з наведеними висновками судів попередніх інстанцій, що спадкоємці, вступивши у спадщину, набули лише право власності на частку у статутному капіталі, при цьому для набуття ними права участі у товаристві необхідно, щоб учасники загальних зборів товариства погодили своїм рішенням їх бажання на вступ до товариства. Прийняття рішення про вступ належить до компетенції загальних зборів учасників товариства, які в свою чергу, можуть як прийняти спадкоємців, так і відмовити у їх прийнятті до складу учасників (пункт 4.13 постанови).
103. Разом із тим у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20) Велика Палата не погодилась з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що спадкоємці ОСОБА_21 , ОСОБА_24 та ОСОБА_26 не набули статусу учасників АФ «Славутич», оскільки за відсутності у ОСОБА_22 достатньої кількості голосів він не міг одноособово скликати загальні збори Агрофірми та відмовити спадкоємцям у праві вступу до складу учасників цього підприємства (пункт 81 постанови) та відступила від висновку, сформульованого в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 740/2194/15-ц, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 листопада 2019 року у справі № 927/242/19 (пункт 43) і від 08 серпня 2018 року у справі № 911/3215/17, вказавши, що рішення про відмову у прийнятті до товариства спадкоємця приймають більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства, включно з голосами, які припадають на частку учасника, який помер, хоча цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере. Єдиний учасник товариства, котрий володіє меншою часткою у статутному капіталі, не може скликати загальні збори та відмовити у прийнятті до товариства спадкоємців померлого учасника, котрий володів більшою часткою у статутному капіталі. Спадкоємці останнього, які виявили бажання брати участь у діяльності товариства, не можуть бути позбавлені права участі в ньому.
104. Вказаного висновку Велика Палата дійшла у постанові від 02 листопада
2021 року, відступивши від попередньої судової практики в даній категорії справ.
105. Окрім того, у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20) 02 листопада
2021 року Велика Палата ухвалила постанову, якою вирішила корпоративний спір щодо управління АФ «Славутич», задовольнивши частково касаційну скаргу
ОСОБА_21 . Рішення Господарського суду Полтавської області від 11 лютого
2020 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 травня 2020 року у частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників АФ «Славутич», оформлених протоколом № 1 від 02 січня 2018 року, а також зборів засновників АФ «Славутич» № 3 від 19 травня 2018 року, скасувала та у частині вказаних вимог ухвалила нове рішення, яким ці позовні вимоги задовольнила:
1. Визнала недійсними рішення загальних зборів учасників АФ «Славутич», оформлені протоколом № 1 від 02 січня 2018 року.
2. Визнала недійсними рішення зборів засновників АФ «Славутич» № 3 від
19 травня 2018 року.
3. Рішення Господарського суду Полтавської області від 11 лютого 2020 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 травня 2020 року у частині відмови у задоволенні вимог про визнання нікчемним договору №1 купівлі-продажу частки у статутному капіталі АФ «Славутич» від 10 квітня
2018 року та про визнання недійсними редакцій статутів АФ «Славутич», затверджених вищевказаними рішеннями загальних зборів учасників
АФ «Славутич», оформленим протоколом № 1 від 02 січня 2018 року, і зборів засновників АФ «Славутич» № 3 від 19 травня 2018 року, змінила у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.
106. На переконання Великої Палати, висновок апеляційного суду щодо винуватості ОСОБА_22 за частиною третьою статті 206-2 КК України є суперечливим з огляду на те, що в діях особи відсутня також суб`єктивна сторона інкримінованого кримінального правопорушення, адже матеріалами кримінального провадження не підтверджується наявність умислу в останнього на протиправне заволодіння частками статутного капіталу підприємства, які належать ОСОБА_21 , ОСОБА_24 та ОСОБА_26 , і майном АФ «Славутич», при проведенні ним зборів засновників 02 січня 2018 року та 19 травня 2018 року.Окрім того,
ОСОБА_22 при проведенні загальних зборів учасників АФ «Славутич» 02 січня 2018 року та відмови у прийнятті спадкоємців померлого засновника (учасника) в засновники (учасники) Агрофірми, було прийнято, серед інших, рішення про здійснення зі спадкоємцями розрахунку відповідно до положень статті 148 ЦК України.
107. Тому Суд вважає необґрунтованими висновки апеляційного суду про те, що
ОСОБА_22 вчинив кримінально каране діяння, яке полягало у протиправному позбавленні частки у майні підприємства правонаступників померлого засновника.
108. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним із проявів якого є принцип правової визначеності, що забезпечує стабільність правового становища людини в суспільстві, розуміння нею своїх прав та обов`язків, способів і практики їх реалізації, виконання та захисту.
109. Особа має право діяти відповідно до чинних на момент вчинення дії законів та існуючої судової практики, і законно очікувати, що її дії будуть визнані правомірними. Зміна судової практики та її ретроспективне (зворотне) застосування позбавляє особу можливості передбачити наслідки своєї поведінки.
110. Події, які стали предметом кримінального провадження за частиною третьою статті 206-2 КК України, відбулися у 2018 році, тоді як правові позиції Великої Палати щодо зміни підходів у тлумаченні спадкування корпоративних прав та правової природи рішень загальних зборів були сформовані значно пізніше.
111. Відповідно до положень статті 90 КПК України рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів. Як наслідок, судове рішення має преюдиціальне значення для суду, який розглядає кримінальне провадження, тільки у визначених цією статтею випадках. Чинний КПК України не містить інших положень, на підставі яких рішення судів інших юрисдикцій могли б бути визнані преюдиціальними в кримінальному процесі, тобто такими, які звільняють суд від необхідності встановлення обставин, що підлягають доказуванню, шляхом дослідження доказів у кримінальному провадженні.
112. Суд зауважує, що остаточне судове рішення у господарській справі
№ 917/1338/18 не може мати преюдиціальне значення для розгляду цього кримінального провадження, оскільки в ньому беруть участь інші учасники, мають місце інші предмет розгляду, засоби доказування та обсяг доказів.
113. Поряд з цим, здійснюючи кримінальне судочинство, суд розглядає пред`явлене особі обвинувачення й досліджуючи докази у змагальному процесі установлює чи винна особа у його вчиненні.
114. Однак жодне тлумачення норм права не може слугувати самостійним доказом або підставою для встановлення факту матеріального підроблення документа, якщо цей факт не підтверджений належними та допустимими доказами у справі.
115. Велика Палата погоджується із висновком суду першої інстанції, який вказав про те, що оскільки в АФ «Славутич» було два учасники - фізичні особи, то у зв`язку зі смертю ОСОБА_25 , який мав 60% голосів, на загальних зборах Агрофірми, оформлених протоколом № 1 від 02 січня 2018 року, рішення про відмову у прийнятті спадкоємців ОСОБА_25 до складу засновників прийняте саме за участі іншого учасника - ОСОБА_22 , що не суперечило чинному на той час законодавству та судовій практиці.
116. З урахуванням наведеного вище Велика Палата вважає, що закон України про кримінальну відповідальність апеляційним судом в частині визнання винуватим ОСОБА_22 за частиною третьою статті 206-2 КК України застосовано неправильно, а тому вирок апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню, а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_22 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 206-2 КК України на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, статті 440 КПК України - закриттю у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
117. Орган досудового розслідування також пред`являв ОСОБА_22 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205-1 КК України, а саме в умисному поданні для проведення державної реєстрації юридичної особи документу (протоколу № 29 зборів засновників АФ «Славутич» від 26 січня 2016 року), який містить завідомо неправдиві відомості) та внесення до цього протоколу неправдивих відомостей про те, що засновник та директор ОСОБА_25 подав заяву про його звільнення з посади директора і у зв`язку з цим запропоновано призначити на посаду директора
АФ «Славутич» ОСОБА_22 .
118. Проте в ході судового розгляду сторона обвинувачення в суді першої інстанції не довела належними і допустимими доказами внесення відомостей до протоколу саме ОСОБА_22 , а тому суд виключив з обсягу пред`явленого обвинувачення таку ознаку, а в іншій частині визнав ОСОБА_22 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205-1 КК України.
119. Під час апеляційного розгляду вирок в частині засудження ОСОБА_22 за частиною першою статті 205-1 КК України було скасовано та кримінальне провадження закрито на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України у зв`язку із закінченням строків давності, визначених пунктом 2 частини першої статті 49 КК України.
Щодо інших доводів касаційних скарг сторони захисту
120. Водночас Велика Палата не погоджується з доводами сторони захисту про неправильність висновків апеляційного суду відносно того, що ОСОБА_22 не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 206-2 КК України.
121. Апеляційний суд дійшов правильного висновку, що на момент проведення загальних зборів АФ «Славутич» 02 січня 2018 року ОСОБА_22 згідно статуту
АФ «Славутич», затвердженого 1998 року з внесеними змінами, Установчого договору був одним із співвласників цього підприємства, за змістом пунктів 4.1 та 5.1 Статуту мав право в управлінні підприємством, право вирішального слова по всіх питаннях діяльності, та фактично з 27 січня 2016 року на підставі наказу № 246 від 26 січня 2016 року виконував обов`язки директора підприємства, мав у підпорядкуванні підлеглих осіб, а отже був службовою особою підприємства.
122. Доводи касаційної скарги захисника про те, що суд апеляційної інстанції не мав підстав для закриття кримінального провадження за частиною першою
статті 205-1 КК України щодо ОСОБА_22 у зв`язку із закінченням строків давності є безпідставними.
123. Апеляційний суд при звільненні ОСОБА_22 від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 205-1 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, визначених пунктом 2 частини першої статті 49 КК України, з`ясувавши думку обвинуваченого та його захисника, які не заперечували щодо такого звільнення, дотримався вимог статей 284, 285, 288 КПК України.
124. Разом з тим обґрунтованими є доводи засудженого ОСОБА_22 про те, що апеляційний суд, звільнивши його від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 205-1 КК України на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, неправильно вирішив долю процесуальних витрат, понесених органом досудового розслідування на проведення судово - технічної експертизи документів № 820/821 від 13 квітня 2018 року в розмірі 4576 грн, адже відшкодування процесуальних витрат у такому разі відноситься на рахунок держави. Це узгоджується із висновком Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, наведеному у постанові від 12 вересня 2022 року (справа
№ 203/241/17, провадження № 51-4251кмо21).
125. За таких обставин, вироки місцевого та апеляційного суду підлягають зміні в частині прийнятого рішення про стягнення процесуальних витрат.
126. Цивільні позови, заявлені у кримінальному провадженні, яке підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_22 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 206-2 КК України, слід залишити без розгляду.
127. Судові рішення в частині виправдання ОСОБА_22 за частиною четвертою статті 358 КК України у касаційному порядку не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
128. У зв`язку із закриттям кримінального провадження за частиною третьою статті 206-2 КК України через допущені порушення норм матеріального права, доводи касаційної скарги захисника щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону України апеляційним судом у постанові не аналізуються.
Висновки щодо застосування норм статті 206-2 КК України
129. Кримінальне правопорушення, передбачене статтею 206-2 КК України, з об`єктивної сторони характеризується дією у вигляді протиправного заволодіння майном підприємства, установи, організації у тому числі частками, акціями, паями їх засновників, учасників, акціонерів, членів, шляхом вчинення правочинів з використанням підроблених або викрадених документів, печаток, штампів підприємства, установи, організації та причинно-наслідковим зв`язком між діями та наслідками.
130. Під вчиненням правочину у статті 206-2 КК України слід розуміти дію, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
131. Правочин може бути оформлено документально у вигляді рішення, акта, договору, протоколу тощо.
132. При оцінці правової природи того чи іншого рішення загальних зборів учасників товариства слід виходити з того, на які правові наслідки воно спрямоване.
133. Якщо внаслідок ухваленого загальними зборами учасників товариства рішення відбувається набуття, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків певного кола осіб (наприклад, щодо виключення учасника з товариства, прийняття чи відмови у прийнятті спадкоємців померлого засновника (учасника) до складу учасників товариства; щодо перерозподілу часток у статутному капіталі товариства тощо), і при цьому жодних інших правочинів не вчиняється, то саме таке рішення слід вважати правочином для застосування приписів статті 206-2 КК України.
Враховуючи зазначене вище, керуючись статтями 434, 436, 440, 441, 442 КПК України, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Велика Палата
УХВАЛИЛА:
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_22 і його захисника ОСОБА_23 задовольнити частково.
Вирок Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року щодо ОСОБА_22 в частині визнання винуватим за частиною третьою статті 206-2 КК України скасувати на підставі пункту 2 частини першої статті 284,
статті 440 КПК України і закрити кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_22 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 206-2 КК України, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_21 та ОСОБА_24 залишити без розгляду.
Процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування на проведення судово - технічної експертизи документів № 820/821 від 13 квітня 2018 року, у розмірі 4576 грн віднести на рахунок держави.
У решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
Судді: ОСОБА_3 ОСОБА_11
ОСОБА_4 ОСОБА_12
ОСОБА_5 ОСОБА_13
ОСОБА_6 ОСОБА_14
ОСОБА_31 ОСОБА_15
ОСОБА_8 ОСОБА_16
ОСОБА_9 ОСОБА_17
ОСОБА_10 ОСОБА_18
