Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 22 липня 2026 року
у справі № 527/1096/19
Кримінальна юрисдикція
Щодо вчинення правочину як способу протиправного заволодіння майном підприємства у значенні ст. 206-2 КК України
Фабула справи: суд першої інстанції засудив ОСОБА_22 за частиною першою статті 205-1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.
Також цей суд визнав ОСОБА_22 невинуватим і виправдав:
- за частиною третьою статті 206-2 КК України на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення;
- за частиною четвертою статті 358 КК України на підставі пункту 1 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачувався.
Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині виправдання ОСОБА_22 за частиною третьою статті 206-2 КК України і в частині вирішення цивільного позову, ухвалив новий, яким засудив ОСОБА_22 за частиною третьою статті 206-2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих й адміністративно-господарських функцій та з обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей, на строк 3 роки, а на підставі статті 75 КК України звільнив його від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та поклав на нього передбачені статтею 76 КК України обов`язки: протягом іспитового строку періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця свого проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Також апеляційний суд скасував вирок у частині засудження ОСОБА_22 за частиною першою статті 205-1 КК України і закрив кримінальне провадження в цій частині на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України у зв`язку із закінченням строків давності, визначених пунктом 2 частини першої статті 49 КК України.
Крім того, суд апеляційної інстанції частково задовольнив цивільні позови потерпілих ОСОБА_21 та ОСОБА_24 , постановив стягнути з ОСОБА_22 по 2 384 380 грн на користь кожної в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, а у стягненні на їх користь моральної шкоди відмовив. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Мотивація касаційних скарг: засуджений ОСОБА_22 просить скасувати вирок Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року в частині визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 206-2 КК України, закривши кримінальне провадження за відсутністю в його діях складу цього кримінального правопорушення.
Захисник ОСОБА_23 вважає, що сторона обвинувачення не надала належних і допустимих доказів на підтвердження поза розумним сумнівом того, що в діях підзахисного є склад злочину, передбаченого частиною третьою статті 206-2 КК України, адже ОСОБА_22 не був службовою особою.
Правова позиція Верховного Суду: кримінальне правопорушення, передбачене статтею 206-2 КК України, посягає на нормальний порядок здійснення господарської діяльності, що слідує із його місця в системі Особливої частини КК України (розділ VII«Кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності»). Частиною цього порядку є збереженість законних корпоративних прав фізичних або юридичних осіб (часток, акцій, паїв їх засновників, учасників, акціонерів, членів).
У диспозиції статті 206-2 КК України законодавець прямо визначив однією із ознак об'єктивної сторони кримінального правопорушення скоєння його шляхом вчинення правочинів.
Зміст правочину розкрито у ЦК України, згідно із частиною першою статті 202 якого правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Під вчиненням правочину для кваліфікації за статтею 206-2 КК України слід розуміти як його вчинення винуватою особою, так і забезпечення (організацію) нею вчинення такого правочину іншими особами; суспільно небезпечне діяння як складова об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею 206-2 КК України, полягає у вчиненні правочинів, які за зовнішніми ознаками є законними та за результатами яких настають певні юридичні наслідки; конкретний перелік правочинів, вчинення яких дозволяє кваліфікувати діяння за статтею 206-2 КК України, законодавець не наводить, а тому він фактично не обмежений; особливостями таких правочинів є те, що у більшості випадків вони вчиняються у письмовій формі, оскільки стороною є юридична особа (статті 207, 208 ЦК України), і вважається укладеними після внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських утворень або Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - ЄДР).
Виходячи зі встановлених фактичних обставин кримінального провадження у справі № 527/1096/19, Суд доходить висновку, що рішення загальних зборів АФ «Славутич», ухвалені, про виключення ОСОБА_25 зі складу учасників підприємства у зв'язку з його смертю; відмову спадкоємцям померлого у прийнятті їх до складу учасників АФ «Славутич» і здійсненні з ними розрахунків відповідно до статті 148 ЦК України; проведення перерозподілу часток у статутному капіталі АФ «Славутич» із визначенням частки ОСОБА_22 у розмірі 100 % статутного капіталу, можна вважати односторонніми правочинами, оскільки вони спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, як це передбачено частиною першою статті 202 ЦК України.
Висновки: кримінальне правопорушення, передбачене статтею 206-2 КК України, з об'єктивної сторони характеризується дією у вигляді протиправного заволодіння майном підприємства, установи, організації у тому числі частками, акціями, паями їх засновників, учасників, акціонерів, членів, шляхом вчинення правочинів з використанням підроблених або викрадених документів, печаток, штампів підприємства, установи, організації та причинно-наслідковим зв'язком між діями та наслідками.
Під вчиненням правочину у статті 206-2 КК України слід розуміти дію, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Правочин може бути оформлено документально у вигляді рішення, акта, договору, протоколу тощо.
При оцінці правової природи того чи іншого рішення загальних зборів учасників товариства слід виходити з того, на які правові наслідки воно спрямоване.
Якщо внаслідок ухваленого загальними зборами учасників товариства рішення відбувається набуття, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків певного кола осіб (наприклад, щодо виключення учасника з товариства, прийняття чи відмови у прийнятті спадкоємців померлого засновника (учасника) до складу учасників товариства; щодо перерозподілу часток у статутному капіталі товариства тощо), і при цьому жодних інших правочинів не вчиняється, то саме таке рішення слід вважати правочином для застосування приписів статті 206-2 КК України.
Ключові слова: злочини у сфері господарської діяльності, рейдерство, зміна відомостей про юридичну особу
