Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 05 жовтня 2020 року
у справі № 906/1043/19
Господарська юрисдикція
Щодо можливості застосування ст. 1212 ЦК України до правовідносин про стягнення суми виплаченої фізичній особі допомоги по безробіттю після визнання в судовому порядку незаконним і скасування рішення про її звільнення
ФАБУЛА СПРАВИ
Центр зайнятості (далі - Центр зайнятості, Позивач) звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (далі - Управління, Відповідач) 49 321,92 грн допомоги по безробіттю, виплачених ОСОБА_1.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в центрі зайнятості як безробітна. Проте рішенням суду змінено дату звільнення зазначеної особи. Отже, ОСОБА_1 належала до категорії зайнятого населення, права на набуття статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю не мала. Внаслідок порушення порядку звільнення з боку Відповідача ОСОБА_1 незаконно набула статус безробітного у зв`язку з чим їй було призначено допомогу по безробіттю у розмірі 49 321,92 грн.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено.
ОЦІНКА СУДУ
Предметом позову у цій справі є вимога про стягнення з Відповідача 49 321,92 грн допомоги по безробіттю, виплачених ОСОБА_1, яка у зв`язку з порушенням Управлінням порядку її звільнення не мала права на набуття статусу безробітного та призначення вказаної допомоги.
Особи, які втратили роботу з незалежних від них обставин (безробітні) та зареєструвалися у встановленому порядку, набувають право на матеріальне забезпечення у вигляді допомоги по безробіттю.
Нормами статей 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму виплачених страхових коштів, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов`язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення в разі такого поновлення.
За змістом статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Отже, для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Однак, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
При цьому обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Господарські суди попередніх інстанцій дійшли до безпідставних висновків про те, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом деліктними, а відтак і про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень чинного законодавства про відшкодування шкоди.
З огляду на викладене у Позивача виникло право на повернення допомоги по безробіттю, яка була безпідставно отримана працівником, оскільки зазначена особа перебувала в трудових відносин з роботодавцем внаслідок зміни судовим рішенням дати її звільнення, а відтак не мала права на набуття статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю.
ВИСНОВКИ: враховуючи положення статті 14 Цивільного кодексу України, за відсутності такого юридичного факту, як поновлення працівника на роботі за рішенням суду, у роботодавця не виникає обов'язку відшкодовувати страховику у повному обсязі понесені ним витрати з виплати допомоги по безробіттю працівнику, якого було звільнено на законних підставах.
Страховик має право на компенсацію з роботодавця виплачених страхових коштів у повному обсязі лише у випадку поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за судовим рішенням, яке набрало законної сили, оскільки право особи отримати допомогу по безробіттю за рахунок страхових коштів гарантується Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та його реалізація не залежить від дотримання роботодавцем вимог трудового законодавства в частині визначення дати його звільнення чи причини звільнення, і саме на страховика покладено забезпечення виплати страхових коштів безробітному.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правовий статус безробітного, підстави відшкодування шкоди, правила деліктної відповідальності
