Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 25 березня 2024 року
у справі № 336/6023/20[1]
Цивільна юрисдикція
Щодо неможливості нотаріального посвідчення договору, укладеного на товарній біржі
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус міського нотаріального округу, державна нотаріальна контора, товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, з позовом про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем, визнання правочинів недійсними, визнання права власності в порядку спадкування, витребування майна з чужого володіння.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається (стаття 47 ЦК УРСР).
Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів (стаття 227 ЦК УРСР).
Отже, у статті 227 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод було обов'язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку.
Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
ВИСНОВКИ: на рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. У частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі.
Спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин))) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: дія актів цивільного законодавства у часі, зміст правочину, оспорювані правочини, вимоги до форми правочину
