Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 05 серпня 2026 року
у справі № 721/747/24
Цивільна юрисдикція
Щодо відсутності підстав для визнання недійсним електронного договору позики, предметом якого є USDT
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до компанії «Golden Interest Group Limited» Private Limited Company, у якому просив визнати недійсним договір позики, укладений між ним та відповідачем.
Заочним рішенням районного суду в задоволенні позову відмовлено.
Постановою апеляційного суду заочне рішення районного суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із відсутності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки зміст і форма укладеного договору позики відповідають вимогам цивільного законодавства. Відповідач надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму позики, дату та умови повернення коштів, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; ОСОБА_1 електронним підписом засвідчив, що він погодився на отримання у позику коштів саме на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними, тому будь яких підстав вважати, що в момент вчинення цього договору відповідачем було недодержано вимог статті 203 ЦК України немає.
У спірному договорі визначено предмет позики в USDТ (криптовалюта), дол. США, із зазначенням його гривневого еквіваленту за курсом Національного банку України.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга статті 524 ЦК України). Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Сторони уклали електронний договір, який прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, тому безпідставними є доводи касаційної скарги з приводу неукладення договору в письмовій формі.
ВИСНОВКИ: на підставі укладеного між сторонами договору позики позикодавець передав у власність позичальнику USDТ, на умовах строковості та платності шляхом перерахування на електронний гаманець позичальника, а останній зобов`язався повернути позику, сплатити проценти та комісії.
Уклавши цей договір, позичальник підтвердив, що ознайомлений, повністю розуміє, зобов`язується і погоджується неухильно дотримуватись умов цього договору.
Враховуючи, що зміст і форма укладеного договору позики не суперечать вимогам цивільного законодавства, а, пред`явивши зазначений позов, позивач не довів, що оспорюваним правочином порушено його права суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання його недійсним.
Аргументи про те, що відповідач не є фінансовою установою та не має відповідної ліцензії на надання коштів на споживчий кредит та порушення вимог діючого законодавства, колегія суддів відхиляє, оскільки між сторонами виникли правовідносини з договору позики, а не кредитування, на які не розповсюджується дія законодавства щодо споживчого кредитування.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правове регулювання договору позики, електронна форма правочину, використання віртуальних активів, недійсність правочину, розмежування позики та споживчого кредитування
