Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 25 березня 2024 року
у справі № 183/1464/22
Цивільна юрисдикція
Щодо права батьків на пред'явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відібрання в батька малолітньої дитини ОСОБА_3.
На обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що рішенням суду визначено місце проживання дитини разом із матір'ю. Незважаючи на це, відповідач без її згоди самовільно забрав сина, який проживав разом із нею, утримує його за місцем свого проживання та не повертає матері.
Заочним рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_2 вважає, що рішення суду про визначення місця проживання сина з матір'ю не зобов`язує ані його (відповідача), ані сина постійно та безперервно проживати з позивачкою та не забороняє йому і сину за бажанням останнього проживати разом.
Правова позиція Верховного Суду: зміст ст. 162 СК України свідчить про те, що сфера її застосування обмежується лише протиправною поведінкою щодо зміни місця проживання малолітньої дитини. Отже в ст. 162 СК України відбувається внормування тієї ситуації застосовується, коли після ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини таке місце проживання було самочинно змінене другим із батьків.
Судове рішення про визначення місця проживання дитини по своїй суті є рішенням про визнання, а за своїм змістом є рішенням немайнового характеру. Зважаючи на відсутність у судовому рішенні про визначення місця проживання дитини обов'язку вчинення дій боржником (тим з батьків, з яким фактично проживає дитина), таке рішення не підлягає примусовому виконанню. Чинне законодавство не передбачає, що невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, є умовою/підставою застосування ст. 162 СК України. Основною умовою застосування ст. 162 СК України є факт «самочинної зміни місця проживання дитини».
Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону) (ч. 1 ст. 10 СК України).
Касаційний суд констатує, що в СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли один із батьків змінив місце проживання дитини до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання її не змінював. Подібною нормою є ст. 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Очевидно, що позбавлення матері (батька) права ініціювати позов про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, суперечить принципу розумності та справедливості.
Висновки: мати (батько) має право на пред'явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, згідно з ст. 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.
Ключові слова: захист прав дитини, врахування думки дитини, захист сімейних зв’язків
