Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 16 травня 2024 року
у справі № 580/3264/22
Адміністративна юрисдикція
Щодо подання декларації про відмову від іноземного громадянства
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України (далі - УДМС України), у якому просила: визнати протиправною бездіяльність відповідача; зобов`язати УДМС видати їй довідку про реєстрацію її громадянином України та прийняти декларацію про відмову від громадянства російської федерації.
Рішенням окружного адміністративного суду позов задоволено.
Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання УДМС України прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від громадянства російської федерації та відмовлено в цій частині вимог. В іншій частині рішення окружного адміністративного суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Приписи статті 9 Закону України «Про громадянство України» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачали можливість подання замість документа про припинення громадянства (підданства) іншої держави подання декларації про відмову від іноземного громадянства.
Така декларація передбачала необхідність викладення обставин, за яких особа, що набула громадянство України, не отримала документу про припинення громадянства (підданства) іншої держави, і такі обставини не залежали від неї.
Пунктом 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1941-IX законодавець виокремив окрему категорію іноземців, що отримали громадянство України у період з 1 січня 2018 року до набрання чинності цим Законом, які набули право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства у разі неможливості виконати зобов`язання припинити іноземне громадянство (спрощена процедура).
У цій справі ОСОБА_1 визначила предметом спору, зокрема, бездіяльність відповідача з приводу неприйняття у неї декларації.
Судами попередніх інстанцій також установлено та не оспорюється учасниками справи, що повідомлення про набуття позивачем громадянства України ОСОБА_1 у належний спосіб не надіслано, а питання щодо анулювання посвідки на імміграцію, не зважаючи на отримане позивачем громадянство у 2019 році, відповідачем вирішене у 2021 році.
Водночас, дізнавшись про набуття громадянства України, відповідно до Указу Президента України від 11 квітня 2019 року, ОСОБА_1 письмово звернулася до УДМС України із заявою, зокрема, щодо прийняття її декларації про відмову від іноземного громадянства. Проте саму декларацію, яка б містила підставу її подання, замість документа про припинення громадянства іншої держави, з викладенням обставин, що унеможливили це з незалежних від неї причин, позивачка разом із письмовим зверненням не подала.
З огляду на наведені обставини Суд дійшов висновку, що факт неподання ОСОБА_1 декларації унеможливлює виникнення у відповідача обов`язку розглянути та прийняти таку декларацію.
За таких обставин, Верховний Суд не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання УДМС України прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства.
ВИСНОВКИ: запроваджуючи інститут подання декларації про відмову від іноземного громадянства, законодавець в імперативному порядку, насамперед, зобов`язав іноземця, який звернувся із відповідною заявою до органу ДМС протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подати документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України. Такі дії передбачають активну поведінку іноземця, спрямовану на безпосереднє самостійне вирішення питання щодо отримання ним документу про припинення громадянства (підданства) іншої держави.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правовий статус іноземців, порядок набуття громадянства, обов'язки іноземців
