Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 10 січня 2024 року
у справі № 910/268/23
Господарська юрисдикція
Щодо права, яке має застосовуватися судом при вирішенні питання про забезпечення позову накладенням арешту на корпоративні права кінцевого бенефіціарного власника у справі за участю іноземних осіб
ФАБУЛА СПРАВИ
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) звернувся з позовом до ОСОБА_1, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), Товариства з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат", Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат", Товариства з обмеженою відповідальністю "Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат", про відшкодування більше 45 млрд грн шкоди (збитків), завданих банку.
Одночасно з позовом Фонд також подав заяву про забезпечення позову, у якій просив накласти арешт на корпоративні права/заборонити відчуження корпоративних прав у статутному капіталі низки українських та іноземних юридичних осіб, щодо яких ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником (здійснює опосередковане володіння корпоративними правами). Щодо українських товариств також просив заборонити проведення реєстраційних дій, пов'язаних зі збільшенням статутного капіталу.
Суд першої інстанції повністю задовольнив заяву і забезпечив позов, ця ухвала була залишена без змін судом апеляційної інстанції.
ОЦІНКА СУДУ
Вжиття судом заходів забезпечення позову є процесуальною дією, при вчиненні якої суд має керуватися нормами процесуального права країни суду, що є загальновизнаною колізійною нормою.
Згідно з чинним законодавством та домінуючою в міжнародному приватному праві доктриною, суд, розглядаючи справу з участю іноземної особи, повинен застосовувати, як правило, процесуальне право своєї країни тобто діє так званий закон суду (lex fori). Вказівки про застосування в процесуальних питаннях лише власного права країни суду, виражені в тій чи іншій формі, є в багатьох міжнародних договорах.
У цій справі позов пред`явлено Фондом до громадянина України ОСОБА_1 про стягнення збитків, які було ним завдано як контролером (власником істотної участі українського Банку "Фінанси та кредит"). Місцем завдання збитків є територія України. Втім, у якості заходів забезпечення позову Фонд просив накласти арешт як на корпоративні права українських юридичних осіб, які на праві власності належали компаніям - нерезидентам, так і заборонити відчуження корпоративних прав іноземних юридичних осіб, які належали іншим іноземним юридичним особам, мотивуючи це тим, що ОСОБА_1 є бенефіціарним власником цих корпоративних прав.
Природа заходів із забезпечення позову свідчить про те, що вони вживаються досить швидко, часто без інформування іншої сторони для того щоб запобігти ризику розпорошування активів, виведенню та приховуванню майна. Вимога до суду на цій стадії з`ясовувати зміст права чотирьох різних юрисдикцій (вочевидь це би мало бути зроблено через дипломатичні канали або шляхом застосування договорів про правову допомогу, що в обох випадках є складним та тривалим процесом) свідчить лише про бажання скаржників невиправдано затягнути цей процес.
Повноваження господарських судів України поширюються лише на територію України. Іноземними компаніями ухвала суду про забезпечення позову може виконуватися добровільно або примусово в порядку, передбаченому міжнародними договорами та національним законодавством тієї країни, де можливо буде вимагатися таке виконання. Таким чином, на території кожної країни буде окремо вирішуватися питання щодо визнання ухвали суду про забезпечення позову при необхідності її примусового виконання, яке вже буде відбуватися відповідно до норм тієї держави, де буде виконуватися ухвала суду. Також, за законами конкретної країни, де знаходиться майно (знаходиться юридична особа, зареєстровані корпоративні права), буде в подальшому вирішуватися питання про звернення на нього стягнення.
Тобто, право Сінгапуру, Люксембургу, Швейцарії, Англії буде застосовуватися вже на стадії виконання судового рішення про забезпечення позову чи ухваленого вже по суті спору в тій чи іншій країні, коли буде вирішуватися питання щодо дозволу на примусове виконання цього рішення та накладення арешту або вже звернення стягнення на відповідні активи.
ВИСНОВКИ: при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення суд розглядав складний комплекс відносин, що склалися в межах групи компаній Ferrexpo, до якої входили як резиденти, так і нерезиденти України, і майно якої знаходилося як в Україні, так і за кордоном.
Оскільки перед судом на стадії ухвалення рішення про забезпечення позову постало питання застосування вибору права при визначенні відносин ОСОБА_1 з цілою групою компаній, які розкидані по різних юрисдикціях, то обґрунтованим можна вважати підхід судів попередніх інстанцій які застосували до цих правовідносин при визначенні статусу ОСОБА_1 як кінцевого бенефіціарного власника та контролера групи компаній право України як таке, що найбільш тісно пов`язано із цими правовідносинами.
Отже, Верховний Суд доходить висновку, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували законодавство України при визначенні статусу ОСОБА_1 як кінцевого бенефіціарного власника і до відносин у рамках групи компаній Ferrexpo тому, що за всіма обставинами правовідносини мають більш тісний зв`язок з правом України, аніж з правом будь-якої іншої країни.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правовідносини з іноземним суб'єктом, умови забезпечення позову, правовий статус бенефіціарного власника, колізійні норми, спори за участю ФГВФО
