Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 31 липня 2024 року
у справі № 760/18630/22
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів про визначення місця проживання дитини у справі з іноземним елементом
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної ради в місті Києві державної адміністрації, та просила визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 з матір'ю - ОСОБА_1.
Ухвалою суду першої інстанції провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Постановою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
ОЦІНКА СУДУ
Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається ЦПК України, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 497 ЦПК України).
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися (частина перша статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Питання набуття, здійснення, припинення чи обмеження батьківської відповідальності, а також її делегування, права опіки, в тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини, охоплюються предметною сферою застосування Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року (надалі - Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року).
Відповідно до пункту 1 статті 5 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року судові або адміністративні органи Договірної держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майно дитини.
Стаття 6 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року встановлює, що для дітей-біженців та дітей, які внаслідок суспільних негараздів в їхній країні переміщені до інших держав, органи Договірної Держави, на території якої ці діти перебувають у результаті їхнього переміщення, мають юрисдикцію, передбачену в пункту 1 статті 5 Положення попереднього пункту також застосовуються до дітей, чиє звичайне місце проживання не може бути встановлено.
Положення статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року при визначенні юрисдикції застосовуються лише в тому випадку, якщо мало місце неправомірне переміщення або утримання дитини.
Колегія суддів не може погодитися з мотивами, якими керувався суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови від 17 квітня 2024 року, оскільки положення статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року при визначенні юрисдикції застосовуються лише в тому випадку, якщо мало місце неправомірне переміщення або утримання дитини.
Натомість матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 була неправомірно переміщена з території України на територію Польщі та утримується там, оскільки, звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини, ОСОБА_1 визнавала, що ОСОБА_3 виїхала з території України в супроводі своєї матері та певний період часу мешкає у безпечних умовах на території Польщі. Висновком органу опіки та піклування підтверджується, що дитина проживає з матір'ю в Польщі, з батьком зустрічається на вихідних та залишається у нього з ночівлею.
У зв`язку з цим, юрисдикція даної справи має визначатися відповідно до пункту 1 статті 5 Гаазька конвенції про батьківську відповідальність 1996 року залежно від звичайного місця проживання ОСОБА_3.
Гаазька конвенції про батьківську відповідальність 1996 року не містить визначення поняття «звичайне місце проживання». Воно має встановлюватися на основі всіх обставин, які мають місце в кожній конкретній справі.
Звичайне місце проживання може підтверджуватися таким: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо. Тобто звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив'язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою потрібно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім`ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі.
ВИСНОВКИ: юрисдикція спорів щодо батьківського піклування має визначатися залежно від місця звичайного проживання.
Зважаючи на вищевикладене у сукупності та враховуючи, що дитина народилася в Україні, до лютого 2022 року проживала в Україні та є громадянкою України, на час звернення до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі не проживала в Україні нетривалий проміжок часу, її звичайним місцем проживання залишалася Україна, тому апеляційний суд дійшов загалом обґрунтованого висновку про поширення юрисдикції судів України на цей спір та скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: провадження у справах за участю іноземних осіб, захист прав дитини, порядок визначення місця проживання дитини
