Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 жовтня 2024 року
у справі № 466/525/22[2]
Кримінальна юрисдикція
Щодо вмотивування ухвали про надання дозволу на обшук у порядку ч. 3 ст. 233 КПК України
ФАБУЛА СПРАВИ
Суд першої інстанції вироком визнав ОСОБА_11 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК, та із застосуванням ч. 1 ст. 69 цього Кодексу призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_11 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та поклав на нього обов'язки згідно зі ст. 76 КК.
Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Проведення обшуку (огляду) житла чи іншого володіння особи без рішення суду в невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей чи майна чи безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, з дотриманням обмежень і умов, передбачених законодавством (статтями 214, 233, 237 КПК), не порушує засади недоторканності житла чи іншого володіння особи.
З метою належного вирішення завдань, визначених у ст. 2 КПК, їх розв`язання, а також нейтралізації загроз з боку суб`єктів протиправної поведінки чи інших осіб, які діють на їх користь, у ч. 3 ст. 233 КПК з метою реалізації правоохоронюваних інтересів установлено спеціальні правила. Неможливість забезпечити збереження доказів без їх негайного відшукання і вилучення обумовлює невідкладну необхідність вжиття передбачених КПК процесуальних заходів з метою врятування (збереження) відповідного майна, зокрема шляхом проведення обшуку до отримання ухвали слідчого судді. При цьому висока ймовірність протягом короткого часу знищення таких доказів зумовлює невідкладність вжиття заходів з метою їх збереження.
Проникнення до житла чи іншого володіння особи є альтернативою попередньому отриманню ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук у ситуаціях, коли існують обґрунтовані побоювання, що за цей час майно буде знищено в разі дотримання ординарного порядку. Необхідність віднайти і вилучити об'єкти, які можуть бути речовими доказами, в контексті ч. 3 ст. 233 КПК є виправданою, якщо існують обґрунтовані підстави до припущення про наявність реальної загрози знищення майна.
ЄСПЛ вважає вагомим те, аби невідкладні обставини, на які посилалися органи влади, вирішивши провести обшук без рішення суду, дійсно підтверджувалися матеріалами справи та конкретними обставинами, й в цілому виправдовували таку терміновість з боку правоохоронних органів. Крім того, важливим є як дотримання процесуальних гарантій під час проведення такого обшуку та судовий контроль за його законністю post factum, так і забезпечення заявникові можливості оскаржувати докази, здобуті в такий спосіб, в межах кримінального провадження проти нього. Недотримання таких вимог має наслідком констатацію ЄСПЛ відповідного порушення статей 6 та / або 8 Конвенції.
Частиною 2 ст. 235 КПК передбачено, що ухвала про дозвіл на проведення обшуку повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбаченим цим Кодексом. Приписами ст. 234 КПК визначені обставини, які підлягають дослідженню слідчим суддею під час вирішення питання про обшук, який ще не було проведено органами досудового розслідування.
Водночас під час розгляду питання про надання дозволу на обшук у порядку ч. 3 ст. 233 вказаного Кодексу слідчий суддя, крім зазначених обставин, має перевірити, чи дійсно були наявні підстави для невідкладного проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді, деталізувати у своєму рішенні питання про необхідність проведення обшуку за невідкладних обставин та вилучення конкретних предметів. Недотримання таких стандартів ЄСПЛ сприймає як ситуацію, коли відсутність попереднього судового дозволу на проведення обшуку не була компенсована наявністю судового перегляду ex post facto (див., рішення в справі Tortladze v. Georgia (no. 42371/08, § 65, 18 березня 2021 року).
Також ЄСПЛ дійшов висновку про відсутність ефективного ретроспективного судового перегляду у справі Gutsanovi v. Bulgaria (№ 34529/10, § 223, ECHR 2013 (extracts), оскільки суддя, який розглядав протоколи обшуку і виїмки, просто підписав їх, не вказавши жодних конкретних причин для свого схвалення. Серед іншого, ці обставини призвели до висновку, що обшук і виїмка не були проведені відповідно до закону, а отже, порушили вимоги ст. 8 Конвенції.
ВИСНОВКИ: у клопотанні, доданих матеріалах, в ухвалі слідчого судді, постановленій post factum, має йтися про мету (намагання, прагнення) зберегти речові докази від прогнозованої втрати, за наявності обґрунтованого припущення про існування реальної загрози їх знищення. У клопотанні про надання дозволу на обшук у порядку ч. 3 ст. 233 КПК, доданих матеріалах, має бути вказано, які саме обставини до моменту проникнення свідчили, що дотримання ординарного порядку може спричинити втрату майна, що існує реальна конкретна загроза такої втрати, знищення, зазначено, чому загроза небезпідставно сприймається як реальна.
Вмотивування ухвали про надання дозволу на обшук у порядку ч. 3 ст. 233 КПК наявністю підстав, які не передбачені вказаною нормою та не підтверджуються матеріалами справи, не може вважатися обґрунтованим у розумінні п. 1 ст. 6 та п. 2 ст. 8 Конвенції.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: вимоги до слідчих дій, порядок проникнення до житла, правовий режим майна, право на повагу до житла
