Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 18 вересня 2024 року
у справі № 914/1785/22[1]
Господарська юрисдикція
Щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок шляхом демонтажу (знесення) нежитлових приміщень
ФАБУЛА СПРАВИ
Львівська міська рада звернулася до господарського суду з позовом до Приватного підприємства «Ярина Плюс» та фізичної особи - підприємця Михайліва Євгена Євгеновича (під час розгляду справи замінений правонаступником - фізичною особою), відповідач 2), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Волинська Людмила Василівна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Стоцко Тарас Львович, про скасування державної реєстрації права приватної власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, зобов'язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) приміщень.
Рішенням господарського суду у справі № 914/1785/22 позов задоволений повністю.
Постановою апеляційного господарського суду зазначене рішення місцевого господарського суду скасоване, ухвалено нове рішення про відмову в позові.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц виклала висновок про те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Такий негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
ВИСНОВКИ: у цій справі нежитлові приміщення є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, відповідач 1 використовує спірні земельні ділянки позивача без установлених законом підстав, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 391 ЦК України.
Вимога позивача про зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) нежитлових приміщень не є нерозривно пов`язаною з його особою та не перешкоджає виконанню цього рішення без участі відповідача (але за рахунок його коштів) шляхом вжиття виконавцем заходів примусового виконання у разі його невиконання відповідачем у добровільному порядку та/або вчинення перешкод у його виконанні.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: самочинне будівництво, спори у сфері державної реєстрації прав, правовий режим нерухомого майна, усунення перешкод у землекористуванні
