Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 листопада 2024 року
у справі № 910/9589/23
Господарська юрисдикція
Щодо обґрунтування неплатоспроможним банком в особі уповноваженої особи Фонду на його ліквідацію відсутності правових підстав для позачергового задоволення вимог заставодержателя як способу розгляду звернення останнього
Фабула справи: НБУ звернувся з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ "Дельта Банк" в особі Фонду, у якому просив:
- зобов`язати Фонд розглянути звернення ПАТ "Дельта Банк" щодо позачергового задоволення вимог НБУ в сумі 23 830 007,93 грн, які отримані Банком від продажу права вимоги до ПАТ " Укргазвидобування" за договором кредитної лінії, що укладений між Банком та ПАТ "Укргазвидобування" (далі - Договір кредитної лінії);
- зобов`язати ПАТ "Дельта Банк" здійснити виплату коштів у розмірі 23 830 007,93 грн, які отримані Банком від продажу права вимоги до ПАТ "Укргазвидобування" за Договором кредитної лінії, у рахунок часткового позачергового задоволення вимог НБУ.
Господарський суд рішенням, що залишене без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задовольнив частково; зобов`язав Фонд розглянути звернення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ "Дельта Банк" щодо позачергового задоволення вимог НБУ; стягнув з Фонду на користь Національного банку України 2 147,20 грн судового збору; в задоволенні іншої частини позову відмовив.
Мотивація касаційної скарги: Фонд вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання системного правозастосування норм права у подібних правовідносинах у випадку обґрунтування ініціатором звернення (неплатоспроможним банком в особі уповноваженої особи Фонду на його ліквідацію) відсутності правових підстав для позачергового задоволення вимог заставодержателя та необхідності у зв`язку з цим винесення питання щодо перерахування коштів заставному кредитору винесення на розгляд виконавчої дирекції Фонду.
Правова позиція Верховного Суду: приписами ч.3 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, встановлено, що майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності з переліку, який визначений Фондом у порядку, передбаченому нормативно-правовими актами Фонду. У разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані Фондом, спрямовуються на позачергове погашення вимог заставодержателя, але не більше суми акцептованих вимог, визначених відповідно до п.1 ч.2 ст.49 цього Закону, що забезпечені таким майном (активами). Сума до перерахування заставодержателю зменшується на суму витрат Фонду, розрахованих відповідно до нормативно-правових актів Фонду.
Згідно з п.3 розд.ІІ Положення про порядок здійснення та розрахунку витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на утримання та продаж заставленого майна, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 11.02.2016 №138 (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), кошти, отримані від реалізації заставного майна, повинні обліковуватись Фондом / уповноваженою особою Фонду (у разі делегування їй повноважень) на окремому аналітичному рахунку. Такі кошти (за виключенням витрат Фонду, розрахованих відповідно до цього Положення) перераховуються заставодержателю у такі строки: протягом 5-ти банківських днів з дня затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна неплатоспроможного банку або банку, що ліквідується, та формування ліквідаційної маси (за винятком коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна протягом місяця, у якому затверджено результати інвентаризації майна неплатоспроможного банку або банку, що ліквідується); надалі - щомісяця не пізніше десятого банківського дня після закінчення календарного місяця.
Відповідно до п.14 розд.VIII Положення №3711 у разі продажу майна (активів) банку, що є предметом застави за кредиторськими вимогами заставодержателя, здійснюється позачергове задоволення вимог такого заставодержателя, але не більше суми акцептованих вимог, визначених відповідно до Закону та цього Положення, що забезпечені таким майном (активами). Уповноважена особа Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) на паперовому носії подає звернення та супровідні документи про позачергове задоволення вимог такого заставодержателя до відповідного структурного підрозділу Фонду для подальшого винесення питання на розгляд виконавчої дирекції Фонду.
Сума акцептованих вимог заставодержателя, яка підлягає задоволенню в порядку черговості, визначеної Законом і цим Положенням, визначається у розмірі перевищення суми акцептованих вимог, забезпечених проданим Фондом заставленим майном (активами) банку, над обсягом коштів, одержаних від продажу такого майна (активів) (п.15 розд.VIII Положення №3711).
Верховний Суд наголошує, що Фонд має вчасно, у належний та якомога послідовніший спосіб здійснювати свої повноваження, забезпечувати досягнення визначених законом цілей.
Висновки: за змістом ч.3 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент затвердження результатів проведення торгів) та п.13 розд.VIII Положення №3711 обґрунтування ініціатором звернення (неплатоспроможним банком в особі уповноваженої особи Фонду на його ліквідацію) відсутності правових підстав для позачергового задоволення вимог заставодержателя не може вважатися належним розглядом такого звернення Фондом.
Ключові слова: наслідки ліквідації банку, захист прав заставодавця, обрання ефективного способу захисту
