Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 лютого 2025 року
у справі № 910/7497/24
Господарська юрисдикція
Щодо заборони банку здійснювати будь-які виплати за банківськими гарантіями за будь-якими вимогами бенефіціара як способу забезпечення позову
Фабула справи: ТОВ «І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ» звернулося до суду з позовом до АТ «Укргазвидобування» про визнання укладеною додаткової угоди до індивідуального договору до рамкового договору купівлі-продажу природного газу у викладеній в позові редакції.
До суду надійшла заява про забезпечення позову, у якій позивач просив вжити заходів забезпечення цього позову шляхом заборони АТ «Банк Альянс» здійснювати будь-які виплати за банківськими гарантіями за будь-якими вимогами АТ «Укргазвидобування» до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Господарський суд ухвалою, залишеною без змін у постанові апеляційного господарського суду, заяву ТОВ «І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ» задовольнив. Вжив заходів забезпечення позову, а саме: заборонив АТ «Банк Альянс» здійснювати будь-які виплати за банківськими гарантіями за будь-якими вимогами АТ «Укргазвидобування».
Мотивація касаційної скарги: АТ «Укргазвидобування» зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням ст.ст. 6, 15, 73, 136, ч.ч. 4, 11 ст. 137 ГПК України, суди попередніх інстанцій не врахували висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20.
Правова позиція Верховного Суду: у ст. 136 ГПК України визначено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
З огляду на викладене заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, а забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з'ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову.
Так, предметом позову у цій справі є визнання укладеною між ТОВ «І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ» та АТ «Укргазвидобування» додаткової угоди.
Водночас заходи забезпечення позову вжиті судом щодо АТ «Банк Альянс» стосуються заборони банку (третій особі) здійснювати будь-які виплати за банківськими гарантіями.
Хоча у механізмі забезпечувального інституту гарантії беруть участь три суб`єкти - бенефіціар, принципал та гарант, зазначені вище правочини не зв'язують всіх їх одночасно. Так, договір між бенефіціаром і принципалом, з якого виникає основне зобов`язання, зв`язує лише бенефіціара і принципала, але не гаранта. Договір між принципалом і гарантом зв`язує лише принципала і гаранта, але не бенефіціара. Односторонній правочин щодо видачі гарантії створює обов'язки лише для гаранта (ч. 3 ст. 202 ЦК України), а бенефіціар є кредитором у відповідному грошовому зобов'язанні.
Забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов'язання, незалежне від зобов'язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов`язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов'язання виконанням, гарант не вправі.
Виконання банком свого обов'язку перед бенефіціаром за гарантією жодним чином не впливає на права та обов`язки позивача, оскільки останній не є стороною одностороннього правочину (гарантії), а поданий ним позов спрямований на захист його прав, передбачених саме індивідуальним договором до рамкового договору.
Висновки: заборона банку здійснювати будь-які виплати за банківськими гарантіями за будь-якими вимогами бенефіціара є втручанням в господарську діяльність банку у розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльності» та такі заходи забезпечення позову не відповідають процесуальним нормам, що регулюють ці правовідносини, зокрема вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог.
Ключові слова: ефективність способу захисту, захист банківської діяльності, права бенефіціара
